Митниці

Швидкий розвиток торгівлі й сільського господарства на Мадейрі відразу після її відкриття невдовзі зумовив створення митниць або фіскальних постів у різних населених пунктах архіпелагу, важливість і жвава діяльність яких вимагали заснування таких установ.

У середині другої чверті XV століття у Фуншалі почали стягувати перші митні податки або збори, хоча саму митницю заснували лише на початку останньої чверті того самого століття. Їх збирав алмушаріфе (almoxarife, королівський збирач податків і комірник) — збирач податків Королівської скарбниці (Fazenda Real), якому допомагали чотири особи, що тоді називалися королівськими людьми (homens del-rei); кожен із них одержував річну платню 20 000 рейс (réis, стара португальська лічильна грошова одиниця; 1$000 = 1000 рейс, 1:000$000 = одне конту = 1 000 000 рейс).

Документ про заснування митниці Фуншала датований 15 березня 1477 року; отже, це найдавніша державна установа всього архіпелагу. Рішення про створення митниці ухвалила дона Беатріш (D. Beatriz), мати Мануела I (D. Manuel), герцога Бежі (Beja) й великого магістра Ордену Христа (Ordem de Cristo), якому належав цей острів. Як опікунка свого сина, вона зважила на значний розвиток тодішнього містечка (vila) Фуншал. Ми не знаємо, за яких умов відбулося заснування митниці, зокрема яким був обсяг її фіскальних повноважень, штат і порядок роботи, а також надходження від імпорту й експорту. Відомо, що для виконання королівської грамоти (carta régia) від 15 березня 1477 року інфанта дона Беатріш послала на острів свого бухгалтера Луїша де Атоугію (Luís de Atouguia), наділивши його потрібними повноваженнями та вказівками: орендувати відповідний будинок, призначити необхідний персонал і організувати різні служби для належної роботи митниці. Відомо також, що алмушаріфе й чотирьох королівських людей включили до її штату.

Ми маємо мало відомостей про цю фіскальну установу в перші роки її існування. Знаємо лише, що 1481 року, через чотири роки після початку її роботи, жителів Фуншала звільнили від сплати податку, яким обкладали деякі товари.

Найважливішою була посада судді, і першим її 1494 року обійняв Франсішку Алваріш (Francisco Álvares). У рік, якого ми не можемо точно встановити, цю посаду або перетворили на посаду наглядача королівської скарбниці (provedor da fazenda) в усьому архіпелазі, або поєднали з нею; це була одна з найважливіших посад, що існували тоді на острові. Суддя вищого суду (desembargador) доктор Жуан Лейтан (див. цю статтю), перший генерал-губернатор, якого філіппінський уряд послав до цього архіпелагу, залишивши 1582 року цю посаду, згідно з королівським указом (alvará régio) від 5 січня 1582 року став наглядачем королівської скарбниці. Філіп II 1597 року об’єднав посаду наглядача з посадою коррежедора (corregedor, королівський окружний суддя), і на неї тоді призначили бакалавра (bacharel, випускника університету) Андре Лобу (André Lobo). У 1650 році ці дві посади вже обіймали різні особи.

Королівським указом від 6 квітня 1775 року Жозе I (José) скасував посаду наглядача королівської скарбниці, створивши натомість Управління королівської скарбниці (Junta da Real Fazenda). Тоді ж було запроваджено посаду митного судді (juiz da alfândega, очільник митниці), на яку призначили Домінгуша Афонсу Баррозу (Domingos Afonso Barroso), що раніше вже служив наглядачем.

Нижче подаємо повний перелік суддів нашої митниці — від згаданого вище Франсішку Алваріша до щойно названого Домінгуша Афонсу Баррозу — із датами їхніх призначень. Це: Франсішку Алваріш (1494), Жуан Родрігіш Парада (João Rodrigues Parada; 1498), Жуан Лейті (João Leite; 1508), Криштован Ежмералду (Cristóvão Esmeraldo; 1550), Педру Фернандіш (Pedro Fernandes; 1555), Лоуренсу Коррейя (Lourenço Correia; 1559), Діогу Луїш (Diogo Luís; 1560), Леоніш Сімойнш (Leoniz Simões; 1563), Луїш Прету (Luís Preto; 1567), Педру де Каштилью (Pedro de Castilho; 1577), Антоніу де Карвалью (António de Carvalho; 1579), Жуан Лейтан (1582), Домінгуш Ваш (Domingos Vaz; 1585), Антоніу де Мелу (António de Melo; 1590), Бернарду Фернандіш Тіноку (Bernardo Fernandes Tinoco; 1596), Андре Лобу (1597), Балтазар Фройш (Baltazar Fróis; 1599), Мануел Араужу де Карвалью (Manuel Araújo de Carvalho; 1606), Антоніу Гоміш Родовалью (António Gomes Rodovalho; 1615), Антоніу Антуніш Лейті (António Antunes Leite; 1618), Луїш да Кунья (Luís da Cunha; 1621), Мануел Діаш де Андраді (Manuel Dias de Andrade; 1628), Мануел Родрігіш Перейра (Manuel Rodrigues Pereira; 1634), Жуан Родрігіш де Тейві (João Rodrigues de Teive; 1638), Мануел Вієйра Кардозу (Manuel Vieira Cardoso; 1639), Маркуш Коррейя де Мешкіта (Marcos Correia de Mesquita; 1643), Франсішку де Андраді (Francisco de Andrade; 1647), Амброзіу Вієйра де Андраді (Ambrósio Vieira de Andrade; 1683), Мануел Мешіаш Галван (Manuel Mexias Galvão; 1700), Франсішку Торріш Піньєйру (Francisco Torres Pinheiro; 1703), Луїш де Франса Піментел (Luís de França Pimentel; 1707), Жуан де Агіар (1710), Жозе де Секейра (José de Sequeira; 1715), Жозе Ребелу де Вадрі (José Rebelo de Vadre; 1727), Жоржі Вієйра де Андраді (Jorge Vieira de Andrade; 1731), Мануел Тейшейра де Каштру (Manuel Teixeira de Castro; 1745), Домінгуш Афонсу Баррозу (1757–1768).

Нам відомі й інші посади, але ми не знаємо дат їх запровадження. У 1752 році вже існувала посада придверника, яка тоді мала важливе значення й була поєднана з посадою рахівника. Останню відокремили від неї 1741 року, і відтоді вона стала самостійною посадою. Посада писаря Меза Гранде (escrivão da Mesa Grande, головний митний стіл) існувала вже 1526 року, а посада першого фактора (feitor, королівський агент) — 1592 року. Існували також посади писаря марок, пломбувальника, головного лоцмана річки та капітана фрегата, другого писаря Меза Гранде, швартувальника суден, збирача п’ятини з цукру (quintador do açúcar) та інші. Від кінця XV століття митниця мала вісім вартових, а 1763 року їхню кількість збільшили до 12.

“

«Ми вважаємо безсумнівним, — пише видатний коментатор „Туги за рідною землею“ (Saudades da Terra), — що відкуп був першою системою стягнення податків, запровадженою на цих островах, а отже, і в заморських володіннях. У цьому нас переконує не лише згадана вище грамота від 15 березня 1477 року, яка двічі згадує податкових відкупників: спершу щодо судового розгляду їхніх справ, а потім — щодо заборони утискати мешканців. Про це свідчать також недвозначні згадки в першій книзі засідань ради Муніципальної палати Фуншала (Câmara do Funchal) за 1471 і 1472 роки про договори такого характеру: про мита на цукор, відкупниками яких тоді були генуезець мессер Леан, Мартін Аніш (Martim Anes), Алвару Ештевіш (Álvaro Esteves) і Фернан Нуніш (Fernão Nunes); про десятину з деревини, відкупником якої був Жуан Гарсія (João Garcia); про пшеницю, яку Мартін Луїш (Martim Luís) узяв на умовах фіксованої плати; про прибутки від зелені та інше».

Ця система відкупу, хоча й із деякими змінами, зберігалася навіть після реформи, проведеної Мануелом I (D. Manuel I) на початку XVI століття. Митниця Фуншала стала головним осередком збирання доходів королівської скарбниці (Real Fazenda): там почали стягувати й інші податки та збори, які доти збирали різні державні установи і які, за сучасним розумінням, не були власне митними платежами. Це видно з жалуваної грамоти (foral), наданої Мануелом I місту Фуншалу та містечкам Понта-ду-Сол і Кальєта (Бухточка, Calheta) 6 серпня 1515 року.

Ми не знаємо, доки зберігалася ця система відкупу митних зборів, але вважаємо, що вона проіснувала досить довго. Водночас протягом цього періоду збори неодноразово стягували безпосередньо митні службовці або збирачі королівських доходів. Так, ми десь бачили повідомлення, що 1772 року Інасіу Педру Кінтела «взяв на відкуп доходи митниці на шість років за сорок конту (conto, мільйон рейсів), і так само траплялося в інших випадках.

Королівський указ (alvará régio) від 15 січня 1512 року значно пожвавив діяльність митниці Фуншала й помітно обмежив діяльність інших митниць, оскільки прямо забороняв вивозити цукор — тоді найважливіший і найприбутковіший продукт усього острова — через будь-яку іншу митницю, крім митниці цього міста. Причину заборони чітко пояснює згадана королівська грамота (carta régia): «…ми зазнаємо великих збитків, а наші мита викрадають і приховують, бо оформлення відбувається в багатьох віддалених місцях і через багатьох урядників, і немає підстав, щоб через це ми втрачали їх…»

Лише тривале дослідження, на яке нам бракує часу та необхідних матеріалів, могло б дати докладне уявлення про перипетії, яких зазнавала наша митниця: про її внутрішню роботу, порядок стягнення доходів, спосіб оподаткування товарів тощо. Особливо це стосується часу до встановлення конституційного правління, коли законодавство не було однаковим для всієї країни. Однак наведемо цікавий уривок, який ми знайшли в рукописі падре Антоніу Гоміша Нету і який доктор Алвару Родрігіш де Азеведу час від часу цитує у своїх примітках до «Туги за рідною землею»:

“

«Наглядач королівської скарбниці (provedor da fazenda) Мануел Мешіаш Галван (Manuel Mexias Galvão) своїм публічним оголошенням (edital) від 18 липня 1700 року, відповідно до королівських наказів та інших приписів, записаних у кн. 9, арк. 392, постановив завантажувати й розвантажувати будь-які товари біля редуту Митниці (Reduto da Alfândega), під загрозою конфіскації всіх товарів, вивантажених у будь-якій іншій місцевості (sítio). Жодна особа, незалежно від свого звання, стану чи становища, не могла вирушати на борт суден із товарами без дозволу наглядача; порушникові загрожувало спалення човна, штраф у шість тисяч рейс на користь королівської скарбниці з ув’язненням до його сплати, а також заслання (degredo), передбачене законом від 12 серпня 1722 року, і конфіскація половини майна, кн. 15, арк. 61 зв., та ордонанс королівства (reino, тобто материкової Португалії), кн. 5, арк. 714; третина конфіскованого належала портовому приставу (alcaide do mar) або донощикові. Такі самі запобіжні заходи належало застосовувати до шлюпок іноземних суден відразу після їхньої реєстрації в будинку охорони здоров’я, також відповідно до листа Муніципальної палати Фуншала від 12 лютого 1742 року, кн. 8, арк. 103. Відповідні консули мали попереджати своїх підданих, щоб ті не могли посилатися на незнання, а вартові могли виконувати свої обов’язки. Також заборонено човнярам перевозити вантажі чи товари інакше, ніж на човнах кабестана (cabrestante) або на тих, які призначить доглядач галечного пляжу (calhau), а після настання темряви — прибувати з борту чи вирушати на борт. Митні управителі повинні були пильно й ретельно розставляти вартових відповідно до жалуваної грамоти. Ці вартові не могли залишати судна, доки ті не були розвантажені й оглянуті перед відплиттям; якщо їх не знаходили на борту, їх заарештовували й утримували до королівської милості Його Величності. Штатних вартових карали 15 днями в’язниці й назавжди звільняли; позаштатні вартові, як і штатні, яких не знаходили на борту, мали власним майном відшкодувати королівській скарбниці збитки від будь-якого незаконного вивезення, кн. 9, арк. 392».

Фуншальський сенат (senado, міська рада), який неодноразово намагався, посилаючись на гадані привілеї, втручатися у справи, що належали до виключної компетенції інтенданта митниці та інших її службовців, 1742 року королівським наказом змусили визнати «відсутність у нього повноважень вирушати або посилати когось на борт без дозволу інтенданта, а також повернути на митницю харчі, які він наказав забрати з борту».

Генеральні губернатори й генерал-капітани архіпелагу також іноді намагалися офіційно втручатися в роботу митниць. Було видано кілька королівських розпоряджень, переважно за Жуана IV, які забороняли найвищим урядовцям цього острова втручатися в такі справи. Відразу після встановлення тут конституційного ладу уряд ужив кількох заходів щодо нашої митниці. Декрет від 23 червня 1834 року заснував митницю Фуншала на тих самих засадах, що й митниці материкової Португалії; закон від 20 лютого 1835 року істотно змінив її роботу та штат, а декрет від 14 червня 1836 року визначив кількість службовців і їхню платню.

До кінця першої половини XIX століття щодо нашої митниці, крім інших урядових і законодавчих заходів, було опубліковано: міністерське розпорядження (portaria) від 13 січня 1837 року, декрет від 14 травня 1837 року, міністерське розпорядження від 8 травня 1837 року, три декрети від 30 червня 1837 року, міністерське розпорядження від 30 червня 1837 року, міністерське розпорядження від 25 серпня 1837 року, міністерське розпорядження від 12 січня 1838 року, міністерське розпорядження від 14 травня 1838 року, міністерське розпорядження від 4 листопада 1838 року, міністерське розпорядження від 2 липня 1839 року, закони від 2, 16 і 21 серпня 1839 року, декрети від 4 і 24 травня 1842 року, декрет від 27 травня 1843 року, міністерські розпорядження від 25 і 26 вересня 1843 року та міністерське розпорядження від 29 листопада 1849 року.

Королівська грамота (carta régia) від 15 березня 1477 року, якою було засновано митницю Фуншала, приписувала орендувати для неї відповідний будинок. Однак достеменно невідомо, де спочатку розмістилася ця фіскальна установа. Стверджували — і цю думку повторив видатний коментатор «Туги за рідною землею» (Saudades da Terra), — що перше приміщення митниці Фуншала містилося на вулиці Ежмералду (Rua do Esmeraldo), у будинку, який називали зерносховищем біля виру, або в найближчих околицях. Десь також можна прочитати, нібито, за місцевою традицією, митниця розташовувалася десь поблизу Санта-Марія-Майор (Пресвята Діва Марія, Santa Maria Maior). У цьому немає нічого дивного, і цілком імовірно, що так воно й було. Первісне осереддя населення виникло переважно на схід від річки, яку згодом назвали Жуан-Гоміш (Ribeira de João Gomes), і саме там нове поселення Фуншал почало найшвидше розростатися, хоча першовідкривач і перший донатарій оселився на височині Санта-Катарина (свята Катерина Александрійська, Santa Catarina), яка тоді, напевно, ще не мала цієї назви.

Схоже також, що митниця діяла в одному з будинків на вулиці Дирейта (Пряма вулиця, Rua Direita), яка була однією з найважливіших вулиць давнього Фуншала. В одній із книг капітулу нашого кафедрального собору Фуншала (Sé) зареєстровано акт продажу від 18 травня 1557 року будинків майстра Габріела, «які нині належать Дуарті Родрігішу (Duarte Rodrigues), сплачують чинш Фабриці кафедрального собору, розташовані на вулиці Дирейта, виходять до моря й були старою митницею».

Можливо навіть, що митна установа послідовно містилася в усіх указаних місцях, хоча хронологічний порядок цих переміщень невідомий. «Будинок митниці, — каже доктор Родрігіш де Азеведу (Rodrigues de Azevedo), — який наказав спорудити Мануел I, є тим самим, що й нині стоїть у Фуншалі; це доводять вагомі аргументи. Місце, яке Гаспар Фрутуозу (Gaspar Frutuoso) у «Тузі за рідною землею» вказує як місце мануелінської споруди, збігається з місцем нинішньої будівлі; її внутрішні аркади й портали зберігають незгладимий відбиток архітектури тієї доби; а вгорі одного з цих порталів міститься такий напис:

Ці слова ясно показують, що первісну споруду звели набагато раніше 1620 року. І нарешті, як видно з тому VI, арк. 60, Архіву Муніципальної палати Фуншала, Жуан IV у 1644 році наказав спорудити там редут, який мав правити за берегове укріплення з огляду на відстань між однією та другою фортецями, а також пробити ворота для завантаження й розвантаження товарів. Цей редут і ворота було споруджено, і вони досі стоять біля будинку нинішньої митниці; їх засвідчує такий напис, вирізьблений над зовнішніми воротами, що виходять на вулицю Меркадориш (вулиця Купців, Rua dos Mercadores):

Отже, тотожність давньої будівлі з нинішньою не викликає жодного сумніву.

Будівлю, яку з огляду на час і місце спорудження можна було назвати величною, неодноразово перебудовували й пристосовували до дедалі більших потреб цієї митної установи. Однак вона зберігає характерні ознаки первісної мануелінської споруди, особливо в деяких внутрішніх дверях і чистоті стрілчастих обрисів. Найглибших змін зазнав її парадний поверх. Розпорядження Ради скарбниці від 30 липня 1733 року наказувало провести там значні роботи; саме відтоді походить верхня частина будівлі, звернена до вулиці Алфандега (Митна вулиця, Rua da Alfândega) та внутрішнього подвір’я, разом із прилеглими сходами. У 1590 році Гаспар Фрутуозу так писав про цю будівлю: «Будинок митниці, заможніший і з кращими службовими приміщеннями, ніж у місті Лісабоні, добре обмурований тесаним каменем (cantaria) й замкнений з боку суходолу та моря, яке підходить до нього впритул і часто б’ється об нього під час хвилювання».

Сильний землетрус, що стався на цьому острові (див. Землетруси) 1 квітня 1748 року, завдав митним будинкам значної шкоди. Сучасна події оповідь описує їх так: «Хоча їхні стіни надзвичайно міцні, у них видно тридцять дві тріщини: одна йде згори донизу, інші — впоперек; деякі кути розійшлися, балки зсунулися зі своїх місць, а все інше потребує негайного ремонту...»

Колись парадний поверх цього будинку слугував оселею інтендантів, а ще не так давно там містилося кілька державних установ. Цивільне губернаторство (Governo Civil, адміністрація округу) та підпорядковані йому служби тривалий час перебували й діяли там, доки 1890 року їх не перевели до будинку на вулиці Жуан Гагу (Rua de João Gago).

Навпроти будівлі митниці, зовсім поруч із нею, 1644 року спорудили невеликий форт відповідно до плану морської оборони міста. Мур, що й нині стоїть там, — єдиний слід давнього форту, або редуту Митниці (Reduto da Alfândega), як його тоді називали.

Редут мав ворота до митного подвір’я, і королівський указ (alvará régio) від 11 серпня 1644 року приписував, щоб через них «ввозили всі товари, а ті, які вивантажували в будь-якому іншому місці, вважали конфіскованими».

Біля будівлі стояла й досі стоїть невелика каплиця, яку нині використовують не за тим призначенням, для якого її спорудили. Вона була посвячена святому Антонію Падуанському, а близько 1714 року її збудував інтендант і суддя цієї установи доктор Жуан де Агіар (João de Aguiar). Над портиком каплиці святого Антонія Падуанського при митниці (Capela de Santo António da Alfândega) можна прочитати латинський напис Ad salem sol, який перекладали по-різному й тлумачили неоднаково.

Тут неможливо подати повні відомості про доходи митниці Фуншала та інших митниць архіпелагу за послідовні періоди від часу їх заснування до сьогодення, тому ми мусимо обмежитися короткими розрізненими нотатками, що стосуються дуже віддалених одна від одної епох. Так, із «відомості про доходи митниць двох капітаній цього острова та Порту-Санту від 1581 до 1587 року», яку цитує доктор Родрігіш де Азеведу (Rodrigues de Azevedo), видно, що за цей семирічний період сукупні доходи митниць становили відповідно 28 925 275, 26 619 769, 26 013 590, 29 592 155, 28 277 791, 31 206 013 і 16 368 257 рейс. У тогочасній розповіді про землетрус 1748 року читаємо, що митниця «…за звичайними підрахунками приносить у середньому за рік 27 конту рейсів мита і 11 конту рейсів від ввезення, оскільки харчові припаси звільнено від зборів на підставі відкупу (contracto), укладеного Його Величністю з народом цього острова».

Доходи нашої митниці у 1812 і 1813 роках становили відповідно 228 і 230 конту. У фінансові роки від 1828–1829 до 1839–1840 вона одержала такі доходи в рейс:

Фінансовий рік	Доходи (рейс)
1828–1829	77 467 858
1829–1830	66 865 766
1830–1831	66 241 030
1831–1832	56 639 460
1832–1833	79 738 762
1833–1834	90 582 559
1834–1835	100 735 461
1835–1836	99 230 221
1836–1837	115 332 633
1837–1838	108 713 738
1838–1839	142 639 666
1839–1840	129 492 469

Відомості про доходи митниці Фуншала за останні роки наведено нижче:

Рік	Доходи
1896	420 359 099
1897	411 344 857
1898	400 149 011
1899	549 426 805
1900	534 308 446
1901	526 516 570
1902	610 862 178
1903	685 445 558
1904	582 228 286
1905	578 730 497
1906	626 783 370
1907	642 703 253
1908	593 877 672
1909	658 474 874
1910	604 385 995
1911	585 100 920
1912	756 521 640
1913	714 702 260
1914	573 690 020
1915	350 550 410
1916	412 793,41
1917	293 598,03
1918	200 426,94
1919	495 494,68
1920	1 027 379,30
1921	1 429 848,01
1922	1 601 734,02
1923	2 384 045,24
1924	4 339 361,25
1925	3 537 050,48
1926	3 599 009,48
1927	14 799 466,73
1928	18 135 548,54
1929	22 686 218,19
1930	25 010 804,67
1931	20 845 121,68
1932	21 252 161,84

Тут варто зазначити, що доходи, зібрані після початку знецінення валюти, важко порівнювати з доходами часів, коли вона зберігала свою вартість, адже митниці застосовували різні коефіцієнти знецінення, а подеколи навіть кілька протягом одного року. Однак дохід за календарний 1932 рік у розмірі 21 252 161,84 ескудо (коефіцієнт знецінення — 24,45) відповідає 869 209,97 золотого ескудо (escudos ouro: ескудо за довоєнною вартістю; 1 золотий ескудо = 24,45 ескудо 1932 р.) — такого доходу ніколи не досягали до Великої війни.

До описаних вище митних надходжень не включено муніципальні податки, які стягували разом із державним митом. Нижче подаємо відомості про податки, зібрані за останні п’ятнадцять років у нашій митниці й призначені виключно для розподілу між одинадцятьма муніципальними палатами округу (distrito).

Рік	Зібрані муніципальні податки
1918	54 449,34
1919	124 477,31
1920	277 449,42
1921	321 661,18
1922	355 506,66
1923	612 350,09
1924	1 143 737,46
1925	802 411,47
1926	953 537,31
1927	1 452 772,43
1928	1 693 854,65
1929	1 430 633,32
1930	1 547 178,88
1931	1 183 014,84
1932	1 202 916,16

Під назвою «Розпорядження дирекції митниці Фуншала» (Ordens da Direcção da Alfândega do Funchal) щороку публікується том, що містить різні службові розпорядження директора цієї митної установи, а також інші дані й відомості, дуже важливі для належної роботи цієї митниці. Уже опубліковано багато томів, перший із яких стосувався 1907 року.

Писар розвантаження (escrivão da descarga) митниці Антоніу Марселіну Гоміш у 1824 році написав «Проєкт положення про митницю острова Мадейра» (Projecto de Regulamento da alfândega da ilha da Madeira), який підніс Жуану VI, але цей проєкт не було опубліковано.