Масонство

За словами доктора Жозе де Арріаги (José de Arriaga) в «Історії португальської революції 1820 року» (Historia da revolução portuguesa de 1820), острів Мадейра був одним із перших країв Португалії, де масонство зустріло найсприятливіший прийом. Уже 1770 року на Мадейрі існувала масонська ложа, до якої належали Айріш де Орнелаш Фразан (Aires de Ornelas Frasão), Франсішку де Алінкурт (Francisco de Alincourt) і Бартоломеу Андріє (Bartolomeu Andrieux). Про це свідчить офіційний лист, надісланий губернатором Жуаном Антоніу де Са Перейрою (João António de Sá Pereira) маркізові де Помбалу (Marquês de Pombal) 3 грудня того року. А 14 квітня 1792 року губернатор дон Діогу Форжаш Коутінью (D. Diogo Forjaz Coutinho) скаржився Мартінью де Мелу і Каштру (Martinho de Melo e Castro), що француз Жуан Жозе де Оркіньї (João José de Orquigny) заснував на цьому острові масонську ложу, більшість членів якої належала до шляхти й духовенства.

Згаданих Фразана, Алінкурта й Андріє 1770 року за наказом губернатора заарештували як масонів; першого відправили до Лісабона. Проте з одного мадейрського документа видно, що маркіз де Помбал не лише наказав звільнити другого з цих масонів, а й поновив його на посаді військового інженера в чині сарженту-мор (sargento-mor engenheiro, штабний чин, рівний майорові). Це дає підстави вважати, що так само сталося й з двома іншими заарештованими.

Щодо француза Оркіньї, то він був великим командором Великого сходу Франції й домігся, щоб уряд Марії I призначив його досліджувати флору Мадейри та її лікувальні властивості. Він прибув на Мадейру 1789 року, але відразу взявся переносити на цей острів французькі масонські інституції, що йому легко вдалося. У Лісабоні, куди він вирушив 1792 року, йому так не пощастило: там поліція викрила його задуми, ув’язнила в катівнях інквізиції, а згодом вислала за кордон. У 1792 році мадейрські масони зазнали жорстокого переслідування. Щойно єпископ дон Жозе да Кошта Торріш (D. José da Costa Torres) довідався, що у Фуншалі створено масонську ложу, до якої належали жуїш-ді-фора (juiz de fora, призначений короною суддя ззовні), коррежедор (corregedor, королівський окружний суддя), кілька священнослужителів, багато нащадків шляхетних родин, освічені люди тощо, він, за словами доктора Жозе де Арріаги, почав наполягати перед генеральним інквізитором, «щоб той оприлюднив публічне оголошення (edital) проти масонів і закликав жителів острова доносити інквізиції на всіх, хто, за їхніми відомостями, належав до проклятої секти, яка уклала угоду із Сатаною і була відлучена від церкви. Оголошення не забарилося й з’явилося того ж року. Почалася загальна паніка, адже до масонства вже належала значна частина населення острова, а оголошення справді мало спричинити тяжкі потрясіння в родинах і стати джерелом згубних подій».

“

«Відразу почалися арешти, — продовжує той самий автор. — Генерального вікарія, суддю у справах побожних фундацій і візитатора (visitador, церковний інспектор) єпископства звільнили з посад і заборонили їм проповідувати та сповідати, хоча відправляти месу вони могли. Багатьох вікаріїв заарештували в їхніх парафіях і віддали під суд; іншим заборонили проповідувати й сповідати поза межами їхньої юрисдикції. Капеланів кафедрального собору Фуншала (Sé) усунули з капеланій, куратів — із куратів, а багатьом священнослужителям заборонили проповідувати й сповідати в усьому єпископстві, оголосивши їх запідозреними в єресі та відлученими від церкви».

Тоді багато масонів, серед яких були різні військові офіцери й державні службовці, утекли з Мадейри. Дехто разом із родинами вирушив до Сполучених Штатів Америки, де їх добре прийняли.

Уряд поклав край переслідуванню масонів, визнавши його політично недоцільним, і 23 червня 1792 року на острів надійшло помилування для всіх членів таємних товариств за умови, що вони зречуться єресей, у яких їх звинувачували. Єпископ відмовився поновити на посадах звільнених або відсторонених ним священників, але ті звернулися до Корони, яка задовольнила їхнє прохання.

Мадейрський поет Франсішку Алваріш де Нобрега (Francisco Álvares de Nóbrega) і декан соборного капітулу Жуан Франсішку Лопіш Роша (João Francisco Lopes Rocha) тяжко постраждали під час згаданого переслідування. Останній надіслав міністрові Жозе де Сеабрі да Сілві (José de Seabra da Silva) листа від 16 жовтня 1793 року, у якому гірко скаржився на єпископа за те, що той і далі не дозволяв йому виконувати священницькі обов’язки й позбавляв належної платні, явно порушуючи португальські закони та прямі розпорядження уряду королеви. Цей лист, опублікований багато років потому в Лондоні, у III томі «Кампеан Португеш» (Campeão Portuguez), є важливим документом для вивчення масонських інституцій на Мадейрі.

Через 4 роки після переслідування, 22 червня 1796 року, єпископа дона Жозе да Кошта Торріша (D. José da Costa Torres) перевели до єпископства Елваша (Elvas). У цитованому доктором Азеведу рукописі того часу сказано, що він «виїхав (з острова Мадейра) вночі 6 жовтня 1796 року, не попрощавшись ні з ким, навіть із Пресвятими Дарами; і досі невідома причина цього навмисного нічного від’їзду потайними дверима». Дон Діогу Перейра Форжаш Коутінью (D. Diogo Pereira Forjaz Coutinho) залишався генерал-капітаном (capitão-general, військовим губернатором Мадейри) островів Мадейра й Порту-Санту (Свята гавань, Porto Santo) до своєї смерті 30 березня 1798 року.

У статті «Мадейра», опублікованій у «Португальському універсальному словнику» (Diccionario Universal Portuguez), доктор Алвару Родрігіш де Азеведу (Álvaro Rodrigues de Azevedo) пише, що все дає підстави вважати масонський рух на острові породженням французького впливу. Якщо маркіз де Помбал і, згодом, міністри Марії I не хотіли відкрито йому протидіяти, то тому, що вбачали в ньому засіб урівноважити всеохопне панування британських торговців. Однак якщо саме таким був намір згаданих міністрів, він зазнав невдачі: англійська окупація та підтримка, яку згодом різні британці надавали мадейрським лібералам, спричинили появу серед них британської партії. Як зазначає той самий учений дослідник, вона лише поступово зникла внаслідок падіння уряду Мігеля I (D. Miguel) у 1834 році.

Масонство реорганізувалося в періоди окупації Мадейри британськими військами — у 1801–1802 та 1807–1814 роках. Імовірно, саме тоді заснували ложу «Уніду» (Unido), з якої постали ложі «Конштансія» (Constancia) і «Фіделідаді» (Fidelidade), створені в ліберальний період. Агоштінью де Орнелаш (Agostinho de Ornelas) був першим venerável цієї ложі; схоже, і вона, і її філії підпорядковувалися Великому сходу Лісабона (Grande-Oriente de Lisboa) або принаймні діяли в згоді з ним, поки країна жила за ліберальними інституціями.

Надзвичайна судова комісія (alçada), яку абсолютистський уряд відрядив на Мадейру в 1823 році, розігнала масонів і засудила багатьох із них до заслання (degredo). Проте вже 1825 року тут існувало таємне товариство «Жардинейруш» (Jardineiros), організоване бакалаврами та студентами університету. З давнього документа видно, що 1824 року масони збиралися в домі англійця Грана (Gran), який також був масоном.

Масонську конституцію надрукували в січні 1823 року в друкарні «Патріота Фуншаленсі» (Patriota Funchalense). Серед масонів, засуджених надзвичайною судовою комісією, що прибула того року на Мадейру, особливо вирізнялися доктор Ніколау Каетану Піта (Nicolau Caetano Pita), редактор цієї газети; доктор Франсішку де Ассіш Салданья (Francisco de Assis Saldanha), жуїш-ді-фора; падре Грегоріу Назіанзену Медіна і Вашконселуш (Gregório Nazianzeno Medina e Vasconcelos) та падре Томе Жуан Пештана Омен де Ел-Рей (Tomé João Pestana Homem de El-Rei), вікарій Кампанаріу (Campanário).

Як пише доктор Алвару Родрігіш де Азеведу в «Португальському універсальному словнику», 1826 року масонство відродилося, сповнене сил, під проводом Жуана ду Карвальяла (João do Carvalhal). Проте політичні події 1828 року, прибуття того ж року на Мадейру надзвичайної судової комісії, висунення обвинувачень 216 особам та ув’язнення 101 ліберала й масона, заслання і тюремні строки, до яких їх засудили, еміграція та вбивство (homisio) тих, кого не заарештували, жах шибениць, на яких стратили стількох португальців, і, нарешті, п’ять років кривавого деспотизму уряду Мігеля I здесяткували й розпорошили мадейрське масонство. Через ті самі причини раніше така сама доля спіткала масонство материкової частини королівства (reino, тобто материкової Португалії).

“

«Коли 5 червня 1834 року на Мадейрі встановили ліберальні інституції, тут залишалося мало масонів. Однак відомо, що навіть за таких умов виникли дві ложі, уже далекі від колишнього духу масонської єдності; це були не справжні ложі, а фракційні клуби. Тому незабаром їх поглинули власне партійні клуби, серед яких над усіма переважав знаменитий «Клубе ду Карму» (Club do Carmo), де вперше випробували свою зброю нині вже покійні мадейрські політичні ватажки покоління, що передувало тому, яке розпочало активну діяльність близько 1846 і 1847 років».

У 1843 році на Мадейрі не було жодної масонської ложі, і так тривало до 11 березня 1872 року, коли кілька людей, далеких від політики, під проводом відставного підполковника Жозе Паулу Вієйри (José Paulo Vieira) заснували у Фуншалі капітульну ложу «Свобода» (Loja Liberdade); її першим високоповажним майстром став згаданий підполковник.

16 квітня 1873 року у Фуншалі заснували ложу «Праця» (Loja Trabalho), 23 травня 1877 року — ложу «Ліберальний союз» (Loja União Liberal), а 13 квітня 1878 року — ложу «П’яте червня» (Loja Cinco de Junho). Однак невдовзі після 1880 року ці три ложі об’єдналися, і відтоді існувала лише одна ложа під назвою «Праця», яка проіснувала недовго.

У 1872 році мадейрські масони заснували друкарню, у якій спершу видавали газету «Мадейра Ліберал» (Madeira Liberal), а потім «Орієнті ду Фуншал» (Oriente do Funchal), що була продовженням першої. Як казав у 1882 році доктор Азеведу, якби ложі «не покинули ті, хто мав незаперечний обов’язок давати їм пораду, керівництво й силу, сьогодні вони були б славою португальського масонства». Крім капітульної ложі «Свобода», про яку ми говорили вище, нині (1921) у Фуншалі існують ложа «Праця», «Греміу 5 ді Отубру» (Grémio 5 de Outubro), ложа «Британік» (Britannic Lodge) та ложа «Португальська батьківщина» (Loja Pátria Portuguesa). Перше з цих масонських об’єднань заснували в червні 1901 року, друге — 13 жовтня 1911 року, третє — 29 грудня 1913 року, а останнє — 12 січня 1916 року. Ложа «Революція і прогрес» (Loja Revolução e Progresso), заснована 1899 року, проіснувала лише 6 або 7 місяців, а ложу «Британіка» (Loja Britânica), створену, як ми гадаємо, у червні 1908 року, замінила ложа «Британік», члени якої майже всі були англійцями й підпорядковувалися Великому сходу Англії (Grande Oriente da Inglaterra).

Такою, стисло кажучи, була історія мадейрського масонства від заснування першої ложі наприкінці третьої чверті XVIII століття й до сьогодення (1921). Оскільки його цілі були тотожні цілям португальського масонства, одним із пунктів його програми було втілення передових принципів. Тому, перш ніж здобути свободи, якими воно вже давно користується на нашому острові, масонство зазнало тяжких переслідувань і утисків.