Єпископський палац

Коли папа Лев X (Leão X) папською буллою Pro excellenti preeminentia від 14 червня 1514 року заснував єпархію Фуншала, величний храм, який нині служить кафедральним собором, був уже майже завершений. Його будівництво розпочалося наприкінці XV або в перші роки XVI століття. З єпископським палацом було інакше.

Першим прелатом Фуншала, який жив тут, на Мадейрі, був дон Жоржі де Лемуш (D. Jorge de Lemos); ми не знаємо, у яких житлових будинках він мешкав у цьому місті. Жеронімо Баррету (D. Jerónimo Barreto) був другим єпископом, який прибув на цей острів, і, за словами Гаспара Фрутуозу (Gaspar Frutuoso), мешкав на вулиці Дирейта (Пряма вулиця, Rua Direita), «у дуже розкішних покоях із прекрасними садами» (т. I, с. 365).

Прибувши 1586 року на Мадейру, Луїш де Фігейреду е Лемуш (D. Luís Figueiredo de Lemos), сьомий прелат Фуншала й третій, хто особисто приїхав управляти своїм єпископством, оселився в приватних будинках на вулиці Преташ (вулиця Чорношкірих жінок, Rua das Pretas). Згодом вони належали головному хорунжому (alferes-mor) острова Тріштану Гомішу де Каштру (Tristão Gomes de Castro); як стверджують, там зазвичай мешкали й попередники єпископа. Саме цей прелат — один із найвидатніших у цій єпархії, якою він управляв від 1586 до 1608 року, — збудував старий єпископський палац, а також першу будівлю семінарії, що прилягала до нього. Від них збереглися кілька покоїв, єпископська каплиця та своєрідний клуатр — характерна частина старих монастирських резиденцій; нині вони є приміщеннями сучасного палацу на вулиці Бишпу (Єпископська вулиця, Rua do Bispo). Після спорудження нового єпископського палацу каплицю перестали використовувати для богослужінь. Вона була присвячена святому Людовіку Тулузькому, і там поховали її засновника, який помер у цьому місті 26 листопада 1608 року. Через цілковиту занедбаність цієї старої каплиці прелат єпархії дон Мануел Агоштінью Баррету (D. Manuel Agostinho Barreto) наказав 1903 року перенести з неї до кафедрального собору Фуншала (Sé) останки Луїша де Фігейреду е Лемуша. Вони спочивають одразу біля входу до храму під тією самою надгробною плитою з білого мармуру, яка лежала на первісній могилі.

Єпископ дон фрей Антоніу Теліш да Сілва (D. Frei António Teles da Silva; 1675–1682) розширив перший палац, а прелат дон Жозе де Соуза де Каштелу Бранку (D. José de Sousa de Castelo Branco; 1698–1721) приєднав до нього прилеглу семінарію після того, як її перевели на вулицю Моштейру-Нову (вулиця Нового монастиря, Rua do Mosteiro Novo). Землетрус, що стався на Мадейрі в ніч із 31 березня на 1 квітня 1748 року, завдав значної шкоди всьому острову й багатьом громадським та приватним будівлям. Старий єпископський палац і прилегла семінарія також зазнали значних руйнувань. На той час єпископом Фуншала був дон Жуан ду Нашсіменту (D. João do Nascimento), який управляв цією єпархією від 1741 до 1753 року. Він виявив себе видатним прелатом і залишив помітний слід на острові завдяки кільком визначним справам — як під час виконання єпископських обов’язків, так і протягом кількох років тимчасового перебування на посаді губернатора й генерал-капітана цього архіпелагу.

Саме йому завдячує своїм спорудженням єпископський палац, у якому нині (1921) міститься ліцей. Через аварійний стан, у якому землетрус залишив колишню резиденцію єпископів, він мусив покинути її й негайно розпочав будівництво нового палацу, який задумав звести поблизу кафедрального собору. Однак нездоланні труднощі з придбанням нової ділянки змусили його використати місце зруйнованого палацу. Той повністю знесли, за винятком частини, що стоїть і досі. Там він звелів від фундаменту спорудити новий єпископський палац. Хоча це масивна будівля, позбавлена будь-яких архітектурних принад, для цього невеликого міста й часу свого спорудження вона все ж була досить значною і цілком відповідала високому становищу своїх мешканців.

Новий палац збудували впродовж 1748–1751 років. Його засновник витратив на нього близько десяти конту рейсів (conto, мільйон рейсів); приблизно таку саму суму надала й державна скарбниця. Отже, загальна вартість робіт становила двадцять конту рейсів — кошти, витрачені 170 років тому, які нині становили б велику суму. (1921)

Щоб довести цю справу до кінця, дон Жуан ду Нашсіменту (D. João do Nascimento) мусив долати надзвичайно серйозні труднощі, однак завдяки непохитній наполегливості зумів опанувати й подолати їх.

Він недовго тішився плодами своєї праці, адже помер 26 листопада 1753 року й похований у кафедральному соборі цього міста.

Після смерті в 1911 році прелата дона Мануела Агостінью Баррету (D. Manuel Agostinho Barreto) Єпископський палац перейшов у володіння Державної скарбниці (Fazenda Nacional), а в січні 1914 року там розмістили міський ліцей.

Коли в 1915 році нинішній прелат цієї єпархії прибув, щоб очолити єпископство, для єпископської резиденції вже підготували будинок, який католики орендували, умеблювали й передали главі Фуншальської церкви. Цей будинок розташований на вулиці Нетуш (Rua dos Netos), на розі з вулицею Феррейруш (вулиця Ковалів, Rua dos Ferreiros), праворуч для того, хто піднімається цією вулицею. Резиденція єпархіального єпископа залишалася там недовго: завдяки придбанню через пожалування та успадкування чудового житлового будинку на площі Рибейру-Реал (Largo do Ribeiro Real) його остаточно перетворили на Єпископський палац. Нині там мешкає прелат, а в приміщеннях будівлі містяться церковні установи.

Майбутнє призначення колишнього Єпископського палацу було визначене декретами від 5 липня і 6 серпня 1913 року, а також від 9 березня і 24 серпня 1922 року.