Ліцей

До 1759 року, коли єзуїтів вигнали з цього острова, середню освіту в нашому архіпелазі переважно забезпечували члени Товариства Ісуса. У їхньому Колежіу (Колегія, Colégio), де нині розквартировано 27-й піхотний полк, єзуїти викладали гуманітарні науки в так званих Аулаш ду Патіу (Aulas do Pátio, «Класи подвір’я», публічні середні класи в колишній єзуїтській колегії), що були частиною тієї самої колегії. Крім богословського курсу, вони провадили там заняття з португальської та латинської мов, філософії й риторики (див. Єзуїти).

У 1772 році королівською грамотою (carta régia) від 6 листопада маркіз де Помбал (Marquês de Pombal) заснував на Мадейрі три класи латинської мови, один грецької, один риторики та ще один філософії, заповнивши в такий спосіб прогалину, що виникла після скасування курсу, яким керували єзуїти. На початку XIX століття в цьому місті відкрили класи рисунка й живопису, арифметики та геометрії, а згодом — французької й англійської мов. Деякі з цих предметів викладали в колишніх Аулаш ду Патіу, а решту — в інших державних будівлях. Ці студії не мали належної наукової та літературної організації, а їхнє спрямування не ґрунтувалося на усталених методах і навчальних програмах. Передусім їм бракувало керівництва, яке надало б їм єдності та перетворило на систематичний і регулярний курс.

Декрет від 17 листопада 1836 року заснував ліцей у столиці кожного округу (distrito) континентальної Португалії та Прилеглих островів (Ilhas Adjacentes). У кожному з них мали викладати десять навчальних предметів, а діяльність класів, які доти були розпорошені по всій країні, припинялася.

Губернаторові цього архіпелагу Антоніу де Гамбоа і Лішу (António de Gamboa e Liz) наказали виконати декрет і сприяти створенню ліцею в цьому місті. Для нього обрали будівлю колишніх Аулаш ду Патіу. 12 вересня 1837 року там зібралася перша рада викладачів і розмістився новий навчальний заклад. Його урочисте відкриття відбулося 10 жовтня того ж року, і цього самого дня почалися регулярні заняття.

Першими тимчасово призначеними викладачами, які очолили там кафедри, були доктор Мануел Жоакім Моніш (Manuel Joaquim Moniz), що виконував обов’язки ректора, доктор Жуан де Фрейташ і Алмейда (João de Freitas e Almeida), Марселіану Рібейру де Мендонса (Marceliano Ribeiro de Mendonça) та Алешандрі Луїш да Кунья (Alexandre Luís da Cunha). Декретом від 17 вересня 1838 року всіх їх затвердили на постійних посадах. Декретом від тієї самої дати доктора Лоуренсу Жозе Моніша (Lourenço José Moniz) призначили штатним викладачем і постійним ректором нашого ліцею. На початку 1838 навчального року Франсішку де Андраді (Francisco de Andrade) як тимчасовий викладач очолив одну з кафедр, а 19 листопада того ж року його затвердили на постійній посаді.

Згодом штатними викладачами послідовно призначали доктора Луїша да Кошту Перейру (Luís da Costa Pereira) (1850), Жозе Камілу Деланаві (José Camilo Delanave) (1854), доктора Алвару Родрігіша де Азеведу (Álvaro Rodrigues de Azevedo) (1855), доктора Жоакіма Камелу Лампрейю (Joaquim Camelo Lampreia) (1859), доктора Мануела Жозе Вієйру (Manuel José Vieira) (1861), Жуана Фортунату де Олівейру (João Fortunato de Oliveira) (1863), доктора Жозе Лейті Монтейру (José Leite Monteiro) (1867), Даніела Сімойнша Соаріша (Daniel Simões Soares) (1881), доктора Маурісіу Аугушту Секейру (Maurício Augusto Sequeira) (1887), падре Рікарду Аугушту Секейру (Ricardo Augusto Sequeira) (1887) тощо.

Ректорами цього ліцею були доктор Мануел Жоакім Моніш (1837), доктор Лоуренсу Жозе Моніш (1838), Марселіану Рібейру де Мендонса (1850), Франсішку де Андраді (1866), доктор Нуну Сілвештрі Тейшейра (Nuno Silvestre Teixeira) (1881), канонік Мануел Ештевіш Фазенда (Manuel Esteves Fazenda) (1900), доктор Нуну Сілвештрі Тейшейра (1900), доктор Антоніу Аугушту Перейра да Сілва (António Augusto Pereira da Silva) (1910), Анібал Серторіу душ Сантуш Перейра (Aníbal Sertório dos Santos Pereira), доктор Даміан Периш (Damião Peres), доктор Жоакім Карлуш де Соуза (Joaquim Carlos de Sousa), доктор Алберту Фігейра Жардин (Alberto Figueira Jardim), доктор Антоніу Луїш Франку (António Luís Franco) та доктор Анжелу Аугушту да Сілва (Ângelo Augusto da Silva).

Серед покійних викладачів справжніми світилами освіти вважали Франсішку де Андраді — не лише завдяки блискучому викладанню на своїх кафедрах, а й завдяки цінним працям із дисциплін, які вони там викладали. Франсішку де Андраді видав граматики рідної мови, Марселіану Рібейру — латинську граматику та дослідження з філософії, а доктор Алвару де Азеведу — книгу з літературної критики й посібник із читання, філології та письмового викладу.

Серед звітів, написаних ректорами, вирізняються звіти Марселіану Рібейру де Мендонси й доктора Нуну Сілвештрі Тейшейри; деякі з них надруковані. Однак на особливу згадку заслуговують цінні «Щорічники», що вийшли друком останніми роками й були укладені видатним ректором, доктором Анжелу Аугушту да Сілвою.

Ми вважаємо, що десять кафедр, або навчальних дисциплін, запроваджених декретом від 17 листопада 1836 року, у нашому ліцеї викладали не від самого його заснування, а лише в наступні роки їх викладання стало дійсно регулярним. Ми не можемо простежити різні етапи розвитку освіти в ліцеї цього міста впродовж численних реформ середньої освіти, адже це вимагало б копіткої дослідницької праці, якої не дають нам змоги виконати брак часу та обмежений обсяг цієї праці. Як ми вже зазначали, ліцей розмістили в колишніх Аулаш ду Патіу (Aulas do Pátio, «Класи подвір’я», публічні середні класи в колишній єзуїтській колегії) — приміщеннях Єзуїтської колегії, до яких входили з вулиці Феррейруш (вулиця Ковалів, Rua dos Ferreiros). Там він залишався понад 40 років, а в січні 1881 року його перевели до будинку на тій самій вулиці. Це був старовинний родовий дім власників майорату Вашконселуш де Коуту Кардозу, який згодом належав баронам де Сан-Педру. Ліцей почав працювати там 11-го числа того самого місяця й року. У січні 1914 року його перевели до колишнього Єпископського палацу (Paço Episcopal) на колишній Єпископській вулиці, нині — вулиці Гоміш Фрейрі (Rua Gomes Freire), де він перебуває й тепер (1921). Крім того, 1880 року ліцей деякий час містився в одному з приміщень палацу Сан-Лоуренсу (палац святого Лаврентія, Palácio de São Lourenço).

Брошура «Сто років шкільного життя» (Cem Anos de Vida Escolar) професора Ж. Р. Башту Машаду (J. R. Basto Machado), опублікована 1937 року з нагоди першого сторіччя від заснування Фуншальського ліцею, містить деякі відомості, важливі для історії цього навчального закладу.

Уже давно місцева преса та всі ректори, які змінювали один одного на чолі нашого ліцею, невпинно наголошували на нагальній потребі збудувати для цього важливого закладу середньої освіти будівлю, що відповідала б належним педагогічним вимогам. Після ретельного вивчення питання про вибір найпридатнішого для цього місця та способу здійснення такого дорогого будівництва Генеральна рада округу (Junta Geral do Distrito) вирішила взяти на себе ініціативу в цій справі, що мала таке велике суспільне й освітнє значення. Для цього вона домоглася від центрального уряду передання колишнього Військового шпиталю (Hospital Militar) цього міста, що було дозволено декретом від 5 вересня 1936 року. Невдовзі розпочали спорудження величної будівлі; роботи тривали швидко й безперервно. У жовтні 1942 року в новій будівлі вже розмістили всі ліцейні служби, задовольнивши одну з найнагальніших потреб нашої громади, а заняття в різних класах розпочалися 8-го числа зазначеного місяця й року.