Філоксера

Як зазначає Ф. де Алмейда і Бріту (F. de Almeida e Brito) у звіті, опублікованому 1883 року, навалу філоксери на Мадейрі було підтверджено 1872 року. На той час уже загинуло багато виноградників, а землі в муніципалітетах (concelhos) Фуншал і Камара-ді-Лобуш (Тюленяче лігво, Câmara de Lobos) були цілковито спустошені. Це дає підстави припускати, що хвороба існувала тут принаймні від 1865 року. За словами того самого агронома, шкідника завезли на Мадейру із саджанцями винограду Ізабелла, або американської лози, яку почали вирощувати через її доведену стійкість до оїдіуму, або мангри (mangra, борошниста роса винограду, оїдіум). Цю думку поділяло багато виноградарів острова, які уважно стежили за перебігом і поширенням нової хвороби.

Мадейрці неодноразово зверталися до уряду з проханням надати їм засоби для боротьби зі страшним лихом, яке спустошувало виноградники острова. Однак ці прохання було частково задоволено лише 1883 року, коли в червні сюди направили інспектора Алмейду і Бріту. Він негайно розпочав кампанію боротьби з філоксерою за сприяння кількох землевласників, інтенданта із тваринництва (intendente de pecuária) Салвадора Гаміту де Олівейри (Salvador Gamito de Oliveira) та голови окружної комісії (comissão distrital) з боротьби з філоксерою, покійного Жуана де Саліша Калдейри (João de Sales Caldeira).

1873 року один британський підданий обробив коріння багатьох хворих виноградних лоз смолою та скипидарною есенцією, розчиненими в гарячій воді. Хоча це лікування, доповнене рясним угноєнням, дало результат, поширити його повсюдно було неможливо через високу вартість для власників.

У лютому 1883 року на деяких мадейрських виноградниках уперше застосували сірковуглець. Згодом цей спосіб лікування запровадили по всьому острову, щоб урятувати насадження, які ще збереглися. За вказівкою згаданого інспектора в одній із садиб у верхній частині Сан-Жуана (святий Іван Хреститель, São João) облаштували пункт обробки з приєднаним складом сірковуглецю та інжекторів. Було встановлено, що виноградники, які ще зберігали значну життєздатність, незмінно поліпшували свій стан після застосування цього інсектициду. За одноразової обробки його використовували в дозі 28 і 24 грами на квадратний метр.

Щоб уможливити повторне засадження спустошених земель надійними гібридами й американськими виноградними кущами, було створено два розсадники живців та укорінених саджанців: один у Рибейрінью (Струмочок, Ribeirinho), а другий у Торреані (Велика вежа, Torreão). Уже 1883 року власникам земель на острові роздали близько 60 000 саджанців винограду. Рипарія, Жакез, Ербемон, Рупестрис, Солоніс, Тейлор, Клінтон, Елсімбру та Йорк-Мадейра були першими виноградними кущами, які вирощували в цих розсадниках; згодом до них додалися Каннінгем, Віала, Елвіра, Отелло, Сінереа, Блек-Перл і Гастон-Базіль. Як зазначав у своєму звіті інспектор Алмейда і Бріту (Almeida e Brito), на Мадейрі найбільше довіряти слід було виноградному кущу Тейлор, оскільки він «уже сім років проходив випробування, чудово вегетуючи на заражених філоксерою землях».

Досвід показав, що цей виноградний кущ не так добре, як інші, пристосовувався до земель острова. Тому його поступово замінили Рипарією, Ербемоном, Каннінгемом і Жакезом; останній уже давно був найкращою підщепою для прищеплення живців європейської виноградної лози.

Дослідивши дуже добре виготовлені англійським підданим Лікоком (Leacock) препарати філоксер на різних стадіях розвитку, інспектор Алмейда і Бріту не виявив у них зимуючих комах, які трапляються на материковій Португалії. Це спонукало його дійти висновку, що на Мадейрі цей паразит веде безперервно активне життя, чим і пояснюються інтенсивність та швидкість, із якими він знищив прекрасні виноградники острова.

На Порту-Санту (Свята гавань, Porto Santo) філоксеру виявили лише близько 1895 року. Найбільше вона спустошила виноградні кущі на глинистих ґрунтах. На піщаних ґрунтах ця комаха вразила небагато виноградників; безперечно, її завезли на острів із виноградними саджанцями з Мадейри.

За словами інспектора Алмейди і Бріту, 1883 року площа виноградників не перевищувала 500 гектарів, а врожай можна було оцінити в 3500 піп. До появи філоксери ця площа становила 2500 га, а виробництво сягало 16 000 піп.

Уже давно на мадейрських виноградниках не спостерігають ні філоксери, ні спричинених нею бульбоподібних наростів, однак це не означає, що ця жахлива напівтвердокрила комаха цілком зникла з нашого острова. Надзвичайна складність збереження або розмноження давніх сортів — якщо не прищеплювати їх на стійкі гібриди чи американські виноградні кущі — і поява цієї комахи на Порту-Санту через багато років після того, як її перестали відзначати на Мадейрі, спонукають нас вважати, що Phylloxera vastatrix, найжорстокіший ворог Vitis vinifera, у нас іще не цілком вимерла. Починаючи з XVI століття, ця рослина своїми рясними й чудовими врожаями неабияк сприяла примноженню багатства острова та забезпеченню добробуту багатьох його жителів.