Монастир Милосердя

Спочатку цей монастир був будинком для жінок, які усамітнювалися, але не мав релігійного характеру, а його мешканки не дотримувалися канонічних правил. Його заснували 1654 року Гашпар Беренгер де Андраді (Gaspar Berenguer de Andrade) та його дружина дона Ізабел де Франса Андраді (Isabel de França Andrade). У 1658 році засновники перетворили цей будинок на рекольїменту (recolhimento, релігійний притулок для жінок), мешканки якого підпорядковувалися правилу, або статуту, укладеному за зразком деяких монастирів. Нарешті, королівським указом (alvará) 1663 року, який 1665 року підтвердив папа Олександр VII (Alexandre VII), цей рекольїменту піднесли до статусу монастиря першого ордену святої Клари із суворим і неухильним дотриманням правил. Таким він залишався впродовж усього свого існування, аж до закриття. Ми десь читали, що засновникові надали право патронату над цим монастирем, а він зобов’язався щороку вносити на його утримання сто шістдесят тисяч рейс (réis, стара португальська лічильна грошова одиниця; 1$000 = 1000 рейс, 1:000$000 = одне конту = 1 000 000 рейс). Це зобов’язання було закріплене за майоратом (morgadio) Ломбу-ду-Доутор (Гребінь доктора, Lombo do Doutor) у парафії (freguesia) Кальєта (Бухточка, Calheta). Як на час, коли було зроблено цей вклад на утримання, він видається нам дуже завеликим: сьогодні це відповідало б досить значній сумі.

Якщо монастир святої Клари Ассізької (Convento de Santa Clara) не був взірцем неухильного дотримання своїх правил, то можна, однак, стверджувати, що монастир Милосердя являв найяскравіший і найпереконливіший приклад усіх християнських чеснот, доведених до найгероїчнішої аскези та суворого й безперервного покаяння. Це була справжня обитель молитви, усамітнення й жертовності. Їм добровільно віддавалися ті, хто приходив сюди, наче до суворої та віддаленої пустелі, шукаючи цілковитого відречення від світу й усіх його жаданих і чарівливих принад. У цьому монастирі жили черниці, що здобули славу великою чеснотою, зокрема мати Брітеш да Пайшан (Brites da Paixão), якій ми присвятимо окрему статтю у відповідному місці.

Первісна будівля була скромною і залишалася такою аж до знесення. Проте з плином часу її кілька разів ґрунтовно ремонтували, особливо в 1746 і 1752 роках, коли витратили 1 200 000 рейс — уже значну для тієї доби суму. Будівлю знесли 1911 року.

Про заснування цього монастиря у «Тузі за рідною землею» (Saudades da Terra), на с. 591 і наступних, наведено цікаву легенду, яку варто прочитати як свідчення про умонастрої тієї доби.