Монастир Скорботної Богородиці

Близько 1476 року на цей острів прибули брати Жуан Батішта Ломеліну (João Batista Lomelino) й Урбану Ломеліну (Urbano Lomelino), які належали до найдавніших і найзнатніших родин Генуї (див. Ломеліну). Другий із братів заснував цей монастир і розпочав будівельні роботи, але смерть не дала йому їх завершити. Помираючи 1518 року, він заповів свої маєтності племінникові Жоржі Ломеліну (Jorge Lomelino) та його нащадкам як майорат, поклавши на них обов’язок завершити спорудження монастиря, утримувати його, а також забезпечувати шістьох ченців, коли їм бракуватиме пожертв. Жоана Лопіш (Joana Lopes) та Ізабел Коррейя (Isabel Correia), дружина й теща Урбану Ломеліну, спорудили в церкві цього монастиря каплицю святої Анни (Capela de Santana), яка слугувала громаді капітульною залою; там їх і поховали. Жоржі Ломеліну помер 9 грудня 1548 року й був похований у церкві того самого монастиря.

“

«Після скасування чернечих орденів, — писав 1873 року коментатор „Туги“ (Saudades), — монастир унаслідок запеклої судової тяганини, що тривала кілька років, повернули спадкоємцям засновника. Адже той із передбачливістю, яка, можливо, є унікальним прикладом, постановив це у відповідному пункті заповіту на випадок, якщо в майбутньому монастир буде ліквідовано».

Від монастиря й церкви, які справді перейшли у володіння нащадків засновника, нині не залишилося жодних слідів.