Олівейра, канонік Алфреду Сезар де

Цей видатний мадейрець, син Аугушту Сезара де Олівейри (Augusto César de Oliveira), народився в містечку (vila) Санта-Круш (Святий Хрест, Santa Cruz) 22 травня 1840 року.

Він навчався в ліцеї та семінарії цього міста, а 30 серпня 1863 року був висвячений на священика. Виконував парафіяльні обов’язки в парафіях Сан-Роки (святий Рох, São Roque) і Санта-Марія-Майор (Пресвята Діва Марія, Santa Maria Maior), а королівською грамотою (carta régia) від 15 лютого 1867 року був призначений на канонікат кафедрального собору Фуншала (Sé do Funchal). Він також обіймав церковні посади генерального вікарія, члена й голови керівної ради (junta governativa) єпископства та заступника губернатора єпархії. У 1880 році його перевели до архієпископського кафедрального собору Евори (Évora), де він прожив до самої смерті.

Канонік Алфреду Сезар де Олівейра (Alfredo César de Oliveira) — як церковний промовець, письменник, поет і журналіст, політик і парламентар, а також як громадянин, що обіймав різні важливі державні посади, — завжди виявляв непересічність свого розуму. Він демонстрував багатогранність таланту, що давав йому змогу опікуватися різноманітними й складними питаннями в діаметрально протилежних і зовсім не пов’язаних між собою сферах, а це доступно лише обраним умам, винятково обдарованим від природи.

Найхарактерніше й найяскравіше його обдаровання виявилося в церковному красномовстві, політиці та журналістиці. У кожній із цих сфер він засвідчив свою безперечну визначність і рідкісні здібності.

Ще замолоду він присвятив себе ораторській кар’єрі на церковній кафедрі. Бувши тоді лише дияконом, він із надзвичайно багатообіцяльним успіхом уперше виступив у рідному містечку на урочистостях із нагоди шлюбу короля Луїша I (D. Luís) з Марією Пією Савойською (Maria Pia).

Відтоді він здобув великі ораторські тріумфи й славився на Мадейрі як довершений проповідник. Деякі промови, виголошені ним у кафедральному соборі та інших церквах цієї єпархії, були справді визначними. На церковних кафедрах столиці він підтвердив славу видатного церковного промовця, яка випередила його появу там: виголосив кілька проповідей у церквах святої Марії Магдалини (Madalena), Богоматері Втілення (Incarnação) та каплиці Богоматері Здоров’я (capela da Saúde), за що удостоївся найпохвальніших відгуків лісабонської преси. Він задумав опублікувати свої духовні промови, але нам відомо лише про два видані окремими брошурами казання та ще одне, надруковане в газеті цього міста.

Канонік Алфреду був умілим і вправним журналістом: легкість та елегантність викладу поєднувалися в нього із суворою діалектикою, завдяки чому він був сильним полемістом і небезпечним супротивником. Це був невтомний боєць, який ніколи не відступав, навіть у розпалі боротьби. Він брав участь у пам’ятних журналістських кампаніях, де полум’я пристрастей часом спонукало опонентів переходити межі пристойності у висловлюваннях. Проте наш видатний земляк не затаював образ і легко забував завдані йому кривди. Він надзвичайно майстерно володів зброєю іронії та висміювання і, атакуючи супротивника то прозою, то віршами, майже завжди виходив переможцем із цих часто безплідних баталій пера, головними рушіями яких були політична упередженість, марнославство й особисті інтереси.

Він більш або менш регулярно співпрацював із газетами «Імпренса Ліврі» (Вільна преса, Imprensa Livre), «Ревішта Семанал» (Щотижневий огляд, Revista Semanal), «Аурора ду Домінгу» (Недільна зоря, Aurora do Domingo) та лісабонською «Кренса» (Віра, Crença), а також з іншими газетами. Він заснував і був головним редактором часопису «А Лампада» (Лампа, A Lâmpada), який виходив у Фуншалі 1872 року. У 1876 році він започаткував тут видання першої щоденної газети. Тоді багатьом ця ініціатива здавалася нездійсненною або приреченою на дуже коротке існування, однак вона подолала всі перешкоди й досі має багатообіцяльне майбутнє — це фуншальська газета «Діаріу ді Нотисіаш» (Новини дня, Diário de Noticias). У місті Евора (Évora) він також заснував «Нотисіаш ду Алентежу» (Новини Алентежу, Noticias do Alentejo) — першу щоденну газету, що там виходила (див. I-359).

Він був також натхненним поетом і написав кілька ліричних віршів, розпорошених по різних газетах. Працював він і в сатиричному жанрі, часом виявляючи себе гідним учнем Ніколау Толентіну (Nicolau Tolentino).

Канонік Алфреду та радник (conselheiro, почесний титул члена королівської ради) Жозе Лейті Монтейру (José Leite Monteiro), прагнучи врятувати від забуття чимало безперечно цінних поетичних творів мадейрських поетів, які залишалися неопублікованими або були розпорошені по газетах, взялися видавати збірку «Квіти Мадейри» (Flores da Madeira). Вийшло два її томи. Ця збірка заслужила високу похвалу видатного письменника Теофілу Браги (Teófilo Braga) в листі, опублікованому 1872 року в одній із газет цього міста.

Крім численних статей, він написав романи «Ніч у готелі» (Uma noite num hotel), опублікований у «Ревішта Семанал», та «Таємниці Фуншала» (Os Mistérios do Funchal), надрукований у «Діаріу ді Нотисіаш».

Канонік Алфреду Сезар де Олівейра (Alfredo César de Oliveira) був пристрасним політиком. Посідаючи чільне місце в пресі й маючи впливових друзів і колег по всьому округу (distrito), він відігравав на Мадейрі помітну роль у партійному житті. Тож невдовзі його почали обирати й призначати на відповідальні політичні посади: він був представником (procurador) у Генеральній раді округу (Junta Geral) та членом Окружної ради (Conselho de Distrito).

Завдяки своєму впливу й освіченості він природно став представником земляків у кортесах (cortes, португальський парламент). 13 жовтня 1878 року його обрали депутатом від опозиції в окрузі Понта-ду-Сол (Мис Сонця, Ponta do Sol) на парламентську каденцію 1879 року, а 19 жовтня того ж року знову обрали від того самого округу на каденцію 1880–1881 років. 6 березня 1887 року його знову обрали депутатом від Мадейри, але він зняв свою кандидатуру на користь свого близького друга й нашого видатного земляка Енрікі де Сантана і Вашконселуша (Henrique de Santana e Vasconcelos), який після чотирьох обраних депутатів набрав найбільше голосів.

У парламенті канонік Алфреду підтвердив свою репутацію проповідника. Він виявив себе видатним парламентарем і продемонстрував неабиякий ораторський хист, особливо в дискусії з відомим публіцистом Родрігішем де Фрейташем (Rodrigues de Freitas). Він завжди з великим запалом захищав інтереси своїх земляків; особливо слід відзначити його промову та законопроєкт про заліснення гірських хребтів Мадейри. Він очолював адміністративні комісії Мізерікордії (Misericórdia, Святий дім милосердя, світське доброчинне братство) та Фуншальського притулку для жебраків (Asilo da Mendicidade do Funchal), а також виконував інші доручення на державній службі.

В Еворі (Évora) він відмовився обійняти посади цивільного губернатора (governador civil) й депутата, якими друзі та однопартійці не раз хотіли його відзначити.

Він помер 19 квітня 1908 року в столиці Алентежу (Alentejo), де мав найвищий авторитет і користувався найщирішою повагою.