Дитячий притулок

Створення притулку, який, здається, був другим закладом такого типу в нашій країні, завдячуємо першому губернаторові Мадейри в період конституціоналізму — видатному Луїшу да Сілві Моузінью де Албукеркі (Luís da Silva Mousinho de Albuquerque). Хоча він урядував зовсім недовго, лише від серпня 1834 до вересня 1835 року, губернатор не оминув увагою жодного істотного питання державного управління. Він також виступив з ініціативою заснувати у Фуншалі притулок для знедолених сиріт. Найдіяльнішою та найефективнішою помічницею в цій доброчинній справі стала його дружина, дона Ана де Машкареньяш і Атаїді (Ana de Mascarenhas e Ataíde). Нова ідея, що відповідала нагальній суспільній потребі, здобула загальне схвалення, а все населення Фуншала зустріло її з надзвичайним захопленням, яке, на жаль, тривало недовго.

Через чотири місяці після прибуття Луїша Моузінью на цей острів, тобто приблизно в середині грудня 1834 року, новий доброчинний заклад розпочав роботу. Його тимчасово розмістили в кількох приміщеннях палацу Сан-Лоуренсу (палац святого Лаврентія, Palácio de São Lourenço), під безпосереднім наглядом і дбайливим, турботливим керівництвом самих засновників. У притулку перебувало до 120 дітей, і він зберігав відносний добробут, поки його засновники залишалися на острові. Саме завдяки цьому початковому поштовху міністерським розпорядженням (portaria) від 13 січня 1836 року для притулку надали будинок на Кампу-да-Барка (Поле човна, Campo da Barca), що належав Державній скарбниці (Fazenda Nacional). Туди перевели притулок, який працював у цьому місці кілька років, а згодом припинив існування; точну дату цього ми не можемо встановити. Після від’їзду Луїша Моузінью де Албукеркі та його відданої й доброчинної дружини створена ними з такою самовідданістю і турботою справа почала поволі занепадати, аж поки зовсім не згасла. Від неї залишилася лише благословенна пам’ять про її видатних засновників.

Засновуючи Фуншальський притулок для жебраків, Жозе Сілвештрі Рібейру (José Silvestre Ribeiro) вважав себе лише продовжувачем справи Моузінью. Ще й сьогодні у вестибюлі будівлі цього притулку зберігаються два полотна, вже досить пошкоджені часом, із зображеннями Луїша да Сілви Моузінью де Албукеркі та його дружини, дони Ани де Машкареньяш і Атаїді. Їх належить дбайливо зберігати там, а також належним чином відреставрувати.

Проєкт притулку в Ангуштіаш (Матір Божа Болісна, Angústias). У 1837 році Муніципальна палата Фуншала (Câmara Municipal do Funchal) знову ухвалила заснувати притулок для старих і немічних людей, які жебракували на вулицях міста. Про це рішення повідомили центральний уряд, і той схвалив його міністерським розпорядженням від 7 червня 1838 року. Щоб утілити цю високу й гуманну ідею, колегія радних негайно взялася за спорудження відповідного будинку. Для нього обрали ділянку, де нині розташований Притулок для жебраків і сиріт (Asilo da Mendicidade e Órfãos), яку незадовго до своєї смерті передав для цієї мети 1-й граф де Карвальял (primeiro Conde do Carvalhal). Будівельні роботи за планом і проєктом, які розробив директор громадських робіт, інженер Вісенті де Паула Тейшейра (Vicente de Paula Teixeira), розпочалися 8 серпня 1837 року; муніципалітет витратив на це будівництво приблизно тринадцять конту рейсів (conto de réis, мільйон рейсів). Будівлю майже завершили, однак її так і не використали за первісним призначенням. Вона не відчинила дверей для підопічних, оскільки колегія радних, що виступила з цією ініціативою, або та, що змінила її в муніципальній палаті, відмовилася від ідеї створення притулку з причин, які нам цілковито невідомі.