Моура, дон Патрісіу Шавієр де

Пінью Леал у XI томі свого словника «Давня і сучасна Португалія» (Portugal Antigo e Moderno), розповідаючи на с. 872 про Жозе Жоакіма Жануаріу Лапу, 1-го віконта де Віла-Нова-ді-Оурен, пише таке, що ми наводимо дослівно:

“

«Між 1-м віконтом де Віла-Нова-ді-Оурен і падре Патрісіу де Моура-і-Бріту, уродженцем Сетубала, сталася примітна подія. Коли цей титулований вельможа, ще до здобуття титулу, мешкав у Віла-Франка-ді-Шира й грав у нарди зі згаданим падре, який був там пріором (титул парафіяльного священника), той запевняв, що поставить Лапі коділью. Лапа стверджував протилежне й додав, що зробить цього пріора єпископом, якщо програє йому коділью і колись стане міністром, надавши своїм словам суто жартівливого тону. Минув час, і Лапа завдяки своїм заслугам та політичним подіям піднявся з того скромного становища, яке обіймав тоді як адміністратор (administrador do concelho, призначений урядом очільник муніципалітету) Лезіріаш-ду-Тежу, суспільною драбиною і став державним міністром. Пріор Віла-Франка-ді-Шира, який, так би мовити, стежив за його кар’єрою і керувався щасливим передчуттям, відразу після призначення віконта міністром з’явився до нього, привітав і зажадав виконання обітниці. Міністр спочатку не пам’ятав про обітницю, але зрештою чудово її пригадав і дарував пріорові Віла-Франка-ді-Шира митру Кабо-Верде. Благословенний коділью!»

Цей випадок підтверджує декан (соборного капітулу) кафедрального собору Кабо-Верде Франсішку Феррейра да Сілва, який у своїй книжці «Єпархія Кабо-Верде» (Diocese de Cabo Verde) додає такі цікаві подробиці.

“

«Дон фрей Патрісіу Шавієр де Моура був ченцем-августинцем, а коли він ще був братом (freire) ордену, Жуан VI призначив його каноніком Бемпошти (Гарно розташована, Bemposta) й особистим капеланом інфанти Ізабелли Марії, почувши його чудовий голос. Як легітиміст він повернувся до рідного краю й проповідував, доки його не відрядили служити парохом у парафії (freguesia) Віла-Франка-ді-Шира, де він познайомився з віконтом де Віла-Нова-ді-Оурен. Той пообіцяв зробити його єпископом, коли стане міністром, і виконав цю обітницю. Вирушаючи до Кабо-Верде, він узяв із собою дона Жуана де Норонью, якому вже було 70 років і якого висунули на посаду архідиякона, а також трьох слуг: Фернандіша де Агіара, який нещодавно помер у Кабо-Верде, залишивши статок понад 80 000 000 рейс (réis, стара португальська лічильна грошова одиниця; 1$000 = 1000 рейс, 1:000$000 = одне конту = 1 000 000 рейс); Жозе Сілвештрі Тейшейру, який прожив недовго; і Жозе Марію Пінту, якого у 18 років призначили на посаду каноніка і який залишався в Кабо-Верде до 1880 року, здобувши шановане ім’я як викладач. Дон Патрісіу, хоч і був більше схильний надягати шолом і оголювати меч, ніж надягати митру й брати до рук єпископський посох, був працьовитим і ревним прелатом. Він прилюдно й дошкульно картав слугу, який під час святкової вечері виголосив тост, не попросивши дозволу, а також наказував підвестися священникові, що сів у його присутності без належного поклону; водночас він звеличував і щедро винагороджував тих, хто виконував свій обов’язок і не дозволяв собі такої зухвалості. Нестримний у доганах, він лише раз побачив декана кафедрального собору, який більше туди не повертався, поки цей прелат перебував у єпархії». Він оселився на острові Фогу, але постійно й надовго відвідував острови Брава та Сан-Тіагу. Він конфліктував із генерал-губернатором, головно через призначення тимчасово призначених парохів (párocos encomendados); уряд метрополії підтвердив право прелата здійснювати такі призначення. Коли на архіпелазі спалахнула велика продовольча криза, він віддав голодним вісімнадцять конту (conto, мільйон рейсів) із належних йому доходів митри. Він керував єпископством Кабо-Верде близько десяти років, а через хворобу попросив висунути його на кафедру Фуншальського кафедрального собору (Sé).

У липні 1858 року прелат Мануел Мартінш Мансу (D. Manuel Martins Manso) залишив цю єпархію й вирушив до Гуарди (Guarda), куди його перевели. 20 квітня наступного року Пій IX (Pio IX) затвердив переведення дона Патрісіу Шавієра де Моури (D. Patrício Xavier de Moura) з єпископства Кабо-Верде (Cabo Verde) до Фуншальської єпархії; 28 травня 1859 року він через свого представника вступив на посаду. 26 серпня того ж року він прибув до Фуншала, а 18 вересня урочисто вступив до кафедрального собору (Sé Catedral).

Єпископство дона Патрісіу де Моури не було щасливим. Причини, названі деканом соборного капітулу Феррейрою да Сілвою (Ferreira da Silva), втручання прелата в місцеву політику, особлива прихильність до деяких священників і надані їм привілеї, що завдавали шкоди іншим і виявляли зневагу до них, спричинили великі труднощі та серйозні конфлікти, які так і не вщухли остаточно до самої його смерті. Не минуло й року після його вступу до єпархії, як уже побачила світ 70-сторінкова брошура під назвою «Хроніка Фуншальського єпископства за перші шість місяців правління сеньйора дона Патрісіу Шавієра де Моури» (Chronica do Bispado do Funchal nos primeiros seis meses de governo do Snr. D. Patrício Xavier de Moura). Це був справжній обвинувальний памфлет проти єпископського управління прелата, написаний із явною упередженістю, а часом навіть із витонченою недобросовісністю. Деякі неспокійні члени капітулу та певні впливові представники місцевої політики розв’язали проти єпископа дона Патрісіу зловмисну й запеклу війну, яку він мужньо витримував, попри похилий вік і відомі недуги. Дон Патрісіу Шавієр де Моура був прелатом, який ревно обстоював не лише недоторканність привілеїв і прав Церкви, особливо дотримання канонічної дисципліни, а й поширення католицького вчення, суворість життя свого духовенства та точне виконання церковних законів.

Під час однієї зі своїх відсутностей на острові прелат призначив Керівну раду єпископства (Junta Governativa do Bispado), про яку ми вже згадували в іншому місці. Перевищивши надані їй повноваження, ця рада викликала зауваження Святого Престолу й появу брошури «Короткі міркування щодо циркуляра президента Керівної ради Фуншальського єпископства від 26 січня 1870 року до парафіяльних священників цієї єпархії» (Breves Reflexões acerca da circular de 26 de Janeiro de 1870 do presidente da Junta Governativa do Bispado do Funchal aos parochos desta diocese).

У 1870 році дон Патрісіу де Моура попросив призначити йому священника-помічника (coadjutor) і майбутнього наступника. У березні 1871 року декана доктора Айреш де Орнелаш-і-Вашконселуша (Aires de Ornelas de Vasconcelos) призначили титулярним єпископом Гераси (Gerasa) із правом наступництва у Фуншальській єпархії.

Дон Патрісіу Шавієр де Моура помер 19 вересня 1872 року в Лісабоні, куди перебрався кількома роками раніше, передавши управління цим єпископством своєму наступникові дону Айрешу де Орнелаш-і-Вашконселушу.