Беттенкорт, Ніколау Анаштасіу де

Цей видатний мадейрець народився 7 лютого 1810 року в парафії (freguesia) Сан-Педру (святий апостол Петро, São Pedro) цього міста. Він був сином доктора Анаштасіу Моніша де Бетанкура (Anastácio Moniz de Bettencourt) і дони Ани Рози Бетанкур (Ana Rosa Bettencourt).

Батько радника (conselheiro, почесний титул члена королівської ради) Ніколау Анаштасіу був видатним лікарем і досить відомим та шанованим у свій час літератором. Автор «Заргеїди» (Zargueida) присвятив йому сонет у вступі до своєї поеми «Жоржеїда» (Georgeida). Попри можливу гіперболічність цих віршів, сонет свідчить про повагу, якою він користувався, і добре ім’я, яке мав серед сучасників.

Герой нашої біографії успадкував від батька блискучий талант, який виявив ще в зовсім юному віці, а згодом виразно засвідчив під час навчання в Коїмбрському університеті (Universidade de Coimbra).

Втративши батька в ранньому віці, 1825 року він разом із матір’ю вирушив до Коїмбри, щоб вступити на філософський факультет, а потім вивчати медицину.

У 1827 році він залишив навчання, щоб вступити до академічного батальйону під командуванням графа де Віла-Флор (Conde de Vila Flor). Воюючи проти роялістських сил, він героїчно брав участь у боях біля Круш-ді-Алворосуш (Cruz de Alvoroços) і Понті-ді-Воуга (Ponte de Vouga). Розділивши долю своїх бойових товаришів, 1828 року він мусив покинути Португалію й емігрувати до Англії. Там він отримав звістку про смерть матері, яка тяжко вразила серце люблячого сина.

14 лютого 1829 року він прибув на острів Терсейра (Третій острів, Terceira) у складі батальйону добровольців королеви, а 11 серпня того самого року взяв участь у битві, що відбулася біля містечка (vila) Прайя (Пляж, Praia) між мігелістською ескадрою та лібералами й завершилася перемогою останніх.

Він не залишився осторонь експедиції, підготовленої на Терсейрі для визволення інших Азорських островів, які ще перебували під ярмом абсолютизму, і добровільно до неї приєднався. Він завжди поводився хоробро й 2 серпня 1831 року брав участь у битві біля Ладейра-Велья (Ladeira Velha) на Сан-Мігелі (São Miguel).

Ніколау Анаштасіу де Беттенкорт перебував на острові Терсейра, коли 3 березня 1832 року туди прибув Педру IV (D. Pedro, imperador do Brasil), щоб організувати ліберальну армію, яка мала розгромити сили абсолютистів, а потім установити в нас конституційний лад.

8 липня 1832 року визвольна армія висадилася на пляжах Мінделу (Mindelo). У її складі був і герой нашої славетної біографії, який під час незабутньої облоги Порту (Porto) виявив надзвичайну відвагу й хоробрість. Особливо яскраво Ніколау Анаштасіу засвідчив свою мужність і доблесть у знаменитій битві біля Серра-ду-Пілар (Serra do Pilar) 13 серпня 1832 року. Загін добровольців, до якого він належав, заслужив найвищу похвалу генерала Торріша (Torres), який рекомендував урядові нагородити цих відважних добровольців. Там він із справжнім героїзмом воював пліч-о-пліч із Жозе Ештеваном Коелью де Магальяйншем (José Estêvão Coelho de Magalhães), Жуліу Масіму де Олівейрою Піментелом (Júlio Máximo de Oliveira Pimentel), Жозе Сілвештрі Рібейру (José Silvestre Ribeiro) та іншими, які згодом так уславилися в нас у різних галузях людської діяльності.

Після встановлення конституційного правління Ніколау Бетанкура (Nicolau Bettencourt) призначили генеральним секретарем префектури (prefeitura) Ангри (Angra), а згодом перевели на таку саму посаду до округу (distrito) Понта-Делгади (Тонкий мис, Ponta Delgada). Там він також протягом семи років обіймав посади генерального адміністратора (administrador geral) і цивільного губернатора (governador civil), здобувши глибоку повагу підлеглих завдяки тому, як виконував обов’язки на своїй високій посаді.

Прослуживши деякий час цивільним губернатором Авейру (Aveiro), куди його призначили указом від 23 листопада 1843 року, 1 грудня 1844 року він очолив округ Ангра-ду-Ероїшму (Бухта Героїзму, Angra do Heroísmo) і надав острову Терсейра, який вважав своєю другою батьківщиною, найвидатніші й найважливіші послуги.

Саме там блискуче виявилися його адміністративна розсудливість і підприємливий хист. Найкрасномовнішими прикладами цього стали Ощадна каса (Caixa Económica) та Притулок дитинства (Asilo da Infância), які він заснував у столиці цього округу.

З нагоди його смерті одна азорська газета писала про ці дві установи: «Нині його ім’я благословляють за добродійні й надзвичайно корисні наслідки, які вони загалом приносять. Так, кілька місяців тому Ощадна каса Ангри запропонувала лікарні Мізерікордії (Misericórdia, Святий дім милосердя, світське доброчинне братство) близько двох конту (conto, мільйон рейсів) на зразкову лікарняну палату, яка має носити ім’я цього благодійника, тоді як муніципалітет назвав його ім’ям одну з міських вулиць, виконуючи нагальний обов’язок увічнити його в суспільній вдячності й пошані.

Уже самого заснування того доброчинного дому й тієї кредитної установи було б досить, щоб зробити його незабутнім. Про наполегливу й тяжку працю, докладену задля цієї мети, можна судити з того, що за часів заснування цих установ (1844–53) ще майже не розуміли значення громадської допомоги, доброчинних товариств і товариств взаємодопомоги, а також ощадних кас, що сприяли моральності й служили широким верствам населення.

Протягом дванадцяти років, коли він майже безперервно управляв округом Ангра, Бетанкур віддано й наполегливо працював задля звеличення та процвітання своєї прийомної батьківщини. Він дав значний поштовх освіті: засновував школи, великою мірою сприяв організації Національного ліцею (Liceu Nacional) і своїм натхненним словом заохочував усіх, хто присвячував себе літературній праці.

Саме за його правління та завдяки його впливу належно облаштували митницю, Національний ліцей, палац правосуддя, громадські в’язниці тощо.

Одним із невмирущих пам’ятників його слави стало заснування Притулку знедолених дітей (Asilo da Infância Desvalida), з яким він нерозривно пов’язав своє ім’я. Так місто Ангра отримало надзвичайно важливу доброчинну установу, що приносить там численні й вагомі блага.

Згодом він був цивільним губернатором округу Орта (Horta), а 1853 року його обрали там депутатом на знак визнання послуг, які він надав місцевим жителям.

Відмовившись від депутатського мандата, він, однак, прийняв посаду цивільного губернатора Авейру. З його правлінням назавжди пов’язане створення ощадної каси — установи, яка процвітає й надає місту важливі послуги.

Він також був цивільним губернатором Порталегрі (Portalegre), де й завершив свою адміністративну кар’єру. У липні 1862 року він вийшов у відставку й оселився в Ангра-ду-Ероїшму.

Анастасіу Бетанкур (Anastácio Bettencourt), не бувши знаним письменником, усе ж мав неабиякий літературний хист. Він блискуче виявив його в різних працях, розпорошених по газетах, а також у своїх неопублікованих промовах, що вирізнялися чистотою й витонченістю мови. Відомо також, що його цінували як поета: він писав натхненні й прекрасні вірші. 1848 року він опублікував збірку різних адміністративних праць, а Іносенсіу Франсішку да Сілва (Inocencio) приписує йому том, виданий 1857 року під назвою «Виклад фактів, що відбулися в окрузі Ангра-ду-Ероїшму тощо» (Esposição de factos que se deram no districto de Angra do Heroísmo etc.).

Він мав звання королівського радника (carta de conselho), був фідалгу-кавалером Королівського дому (fidalgo cavaleiro da Casa Real, дворянський титул) і командором кількох орденів. Помер у місті Ангра-ду-Ероїшму 7 березня 1874 року.