Лікарня Мармелейруш

Лікарня Санта-Ізабел (лікарня святої Єлизавети Португальської, Hospital de Santa Isabel), що належала Святому дому милосердя (Santa Casa da Misericórdia, благодійне братство) Фуншала, протягом 244 років діяла в будівлі, яку нині займають установи Генеральної ради округу (Junta Geral) цього автономного округу (distrito). Від 1931 року її почали називати лікарнею Мармелейруш: саме тоді різні лікарняні служби перевели до нової просторої будівлі в місцевості (sítio) Мармелейруш (Айви, Marmeleiros), у парафії (freguesia) Носа-Сеньора-ду-Монті (Матір Божа з Монте, Nossa Senhora do Monte).

Як докладніше буде сказано у статті «Санаторії», 1903 року португальський уряд надав німецькому принцові Фрідріху Гогенлое (Frederico Hohenlohe) концесію на створення на Мадейрі приморських і гірських санаторіїв для лікування легеневих хвороб. Натомість він зобов’язувався приймати в них певну кількість незаможних хворих португальської національності, які страждали на такі недуги. До цих закладів належала лікарня в місцевості Мармелейруш, будівництво якої розпочали 1905 року. Вона призначалася передусім для нужденних, тому її стали називати Санаторієм для бідних (Sanatório dos Pobres). Декрет від 3 листопада 1909 року дозволив розірвати договір між португальським урядом і принцом Гогенлое, якому присудили відшкодування в розмірі 4 425 000 марок із додаванням 328 541 марки нарахованих відсотків.

Будівля в Мармелейруш, спорудження якої так і не завершили, стояла цілковито покинута й відкрита всім негодам, доки центральний уряд, зробивши надзвичайно похвальний і корисний крок у сфері державного управління, декретами від 9 і 29 березня 1928 року не передав її Мізерікордії Фуншала (Misericórdia do Funchal) для розміщення її лікарні. Перших хворих перевели туди в листопаді 1930 року, а решту — наступного року. Тоді будівлю повністю добудували й належним чином пристосували для цієї мети. Серед закладів такого типу вона стала однією з найкращих лікарень країни не лише завдяки належному облаштуванню, а й завдяки організації всіх видів медичної та сестринської допомоги. Для цього декретом від 17 січня 1930 року керівній раді (Mesa Gerente) Святого дому дозволили взяти в Генеральній депозитній касі (Caixa Geral dos Depósitos) позику в розмірі п’ятисот конту (conto, мільйон рейсів), надавши як забезпечення надходження від додаткового збору в розмірі 4 % від податків, стягуваних на митниці Фуншала. Цей збір було запроваджено декретом від 28 листопада 1927 року.

Заради справедливості тут слід зазначити, що найбільшою вигодою, яку установа Святого дому милосердя Фуншала (Santa Casa da Misericórdia do Funchal) отримала за чотири століття, стало розміщення її лікарні в будівлі санаторію Мармелейруш (Sanatório dos Marmeleiros). Цим неоціненним поліпшенням, що заслуговує на безмежну похвалу, вона завдячує передусім наполегливим зусиллям і безмежній відданості керівної ради, яку в 1930–1933 роках очолював канонік Мануел Франсішку Камашу (Manuel Francisco Camacho).

Однак лікарняних приміщень уже бракувало для дедалі більшої кількості хворих, тож нагально постала потреба розширити будівлю, а також створити нові джерела доходів, щоб поліпшити фінансове становище цієї благодійної установи. Попри наполегливі звернення відповідних керівних рад до вищих органів влади, здійснити великий задум — спорудити кілька нових палат, у яких можна було б розмістити ще 120 хворих, три операційні зали та провести інші поліпшення — вдалося лише після того, як доктор Жозе Нозоліні (José Nosolini) обійняв посаду цивільного губернатора (governador civil) цього округу. Урочисте відкриття цих нових лікарняних приміщень відбулося 10 серпня 1940 року. Див. Мізерікордії.