Тавора, дон Лоуренсу де

Цей фуншальський прелат залишив у церковних хроніках цього єпископства почесну пам’ять про своє єпископське правління. Хоча його перебування в цій єпархії було коротким, воно пов’язане з кількома діяннями, які справедливість вимагає тут особливо відзначити.

Він належав до найзнатніших родин королівства (reino, тобто материкової Португалії) і був сином Алвару де Соузи (Álvaro de Sousa) та дони Франсішки де Тавори (Francisca de Távora). Він був племінником сумнозвісного дона Кріштована де Моури (Cristóvão de Moura), маркіза де Каштелу-Родрігу (Castelo Rodrigo), одного з португальців, які найбільше посприяли тому, що Португалія потрапила під кастильське панування.

Філіп II (Filipe II) забрав фрея Лоуренсу де Тавору з монастирського спокою, у якому той добровільно усамітнився й де збирався провести все життя. У жовтні 1609 року його призначили прелатом Мадейри, а 6 липня 1610 року він прийняв єпископське висвячення. Наступного року він очолив своє єпископство.

Він скликав єпархіальний собор і проголосив на ньому кілька постанов, покликаних виправити численні зловживання, що проникли в церковну дисципліну. Під загрозою суворих покарань він зобов’язав управителів побожних фундацій (capelas) виконувати покладені на них благочестиві повинності, значна частина яких уже вийшла з ужитку. Висвячуючи пресвітерів, він був надзвичайно вимогливим і допускав до священних санів лише тих, кого вважав справді гідними здійснювати священницьке служіння з бездоганною поведінкою, належною цьому станові. Протягом кількох місяців він тимчасово обіймав посаду губернатора і генерал-капітана (capitão-general, військовий губернатор Мадейри) цього архіпелагу, на яку його призначили королівським указом (alvará régio) від 8 квітня 1614 року. Після шести років управління Фуншальською єпархією його перевели до єпископства Елваша (Elvas), і 7 жовтня 1617 року він залишив Мадейру.

У 1625 році він зрікся єпископської кафедри Елваша й усамітнився у своєму першому монастирі святого Антонія Падуанського капуцинів (Convento de Santo António dos Capuchos) у Лісабоні. Там, за твердженням Жоржі Кардозу (Jorge Cardoso), він і помер 11 травня 1629 року, маючи славу святого.

Перед тим як зректися митри й усамітнитися у своєму монастирі, він передав фондові утримання кафедрального собору Фуншала (Sé do Funchal) житлові будинки, якими володів у цьому місті, з обов’язком щороку відправляти кілька мес за упокій його душі.

Він був восьмим прелатом цієї єпархії, змінивши на кафедрі Луїша де Фігейреду е Лемуша (D. Luís Figueiredo de Lemos).