Мадейра (орографічні особливості: схили, плато й долини)

Неймовірно пересічений рельєф Мадейри та примхлива й різноманітна орографічна будова острова заслуговували б на докладний і ґрунтовний опис. Однак брак місця й надійних відомостей не дає змоги його зробити, тому ми обмежимося стислим переліком головних гірських височин та їхніх висот, мисів, схилів і узгір’їв, долин, плато, западин тощо, розкиданих на 500 квадратних кілометрах площі всього острова.

“

«Як зазначено в уже цитованому “Ілюстрованому універсальному португальському словнику” (Dicionário Universal Portuguez Ilustrado), острів утворений високим гірським пасмом заввишки від тисячі двохсот до тисячі дев’ятисот метрів, над гребенем якого здіймаються окремі піки. Воно простягається зі сходу на захід від мису Сан-Лоуренсу (святий Лаврентій, Ponta de São Lourenço), а наприкінці роздвоюється: одна його частина тягнеться на північний захід над Порту-Моніш (Гавань Моніша, Porto do Moniz), утворюючи мис Триштан (Мис Триштана, Ponta do Tristão), а менше відгалуження прямує на південний захід і завершується Понта-ду-Паргу (Мис Пагра, Ponta do Pargo). Це поздовжнє гірське пасмо всією своєю довжиною спускається до моря схилами та кількома другорядними відгалуженнями на півночі, заході й півдні та ділить острів на три великі області, а саме: північну — від мису Сан-Лоуренсу до мису Триштан; західну — від мису Триштан до Понта-ду-Паргу, яка охоплює територію всередині згаданого розгалуження; і південну — від Понта-ду-Паргу до мису Сан-Лоуренсу. Але оскільки західна область нахилена на північний захід і вже значною мірою перебуває під впливом північного сектора, моряки, а разом із ними й мадейрці загалом, розрізняють лише дві області: одну називають Кошта-ду-Сул (Південне узбережжя, Costa do Sul) — це окреслена вище область з цього боку; другу — Кошта-ду-Норті (Північне узбережжя, Costa do Norte), яка охоплює згадані північну й західну області» (щодо цих узбереж див. відомості, наведені на с. 324 т. I).

Як уже сказано, гірський хребет, що високими вершинами й безперервною смугою перетинає Мадейру вздовж зі сходу на захід, чітко розмежовує північне та південне узбережжя. На гребені цього хребта здіймається багато високих піків, серед яких вирізняються найвищий з усіх Піку-Руйву (Рудий пік, Pico Ruivo), Піку-ду-Сидран (Pico do Cidrão), Торриньяш (Башточки, Torrinhas), Канаріу (Canário) та Піку-ду-Арейру (Піщаний пік, Pico do Areeiro). Крім уже названих, згадаємо найвідоміші: Піку-ду-Каштанью (Pico do Castanho), Піку-да-Майя (Pico da Maia), Піку-ду-Арку-ді-Сан-Жоржі (Pico do Arco de São Jorge), Піку-даш-Торреш (Pico das Torres), Піку-да-Неві (Pico da Neve), Піку-ду-Пойзу, Піку-да-Лагоа (Pico da Lagoa), Піку-ді-Санту-Антоніу (Pico de Santo António), Піку-ду-Арребентан (Pico do Arrebentão), Піку-ду-Інфанті (Pico do Infante), Піку-Гранді (Великий пік, Pico Grande), Піку-душ-Бодіш (Pico dos Bodes), Піку-да-Урзі (Pico da Urze), Піку-ду-Гату (Pico do Gato), Піку-да-Амендоейра (Pico da Amendoeira), Піку-Кеймаду (Pico Queimado), Піку-да-Суна (Pico da Suna) тощо. Серед відгалужень гір і піків центрального хребта вирізняється також багато інших височин, які часом простягаються до прибережних районів. З-поміж них назвемо Піку-душ-Барселуш, Піку-да-Круш (Pico da Cruz), Піку-ду-Карду (Pico do Cardo), Піку-душ-Ейрош (Pico dos Eirós), Піку-ду-Фашу (Pico do Facho), Піку-даш-Фаваш (Pico das Favas), Піку-да-Круш, Піку-да-Релва (Pico da Relva) тощо. (Див. кожну зі статей про наведені назви).

Для більшої ясності маємо звернути увагу читача на докладний матеріал на с. 52 і наст. т. I, де наведено «висоти» значної кількості гірських височин та інших місць, що заслуговують на особливу увагу. Для цієї теми особливо цікаві дані Гідрографічної місії Прилеглих островів (Missão Hidrográfica das Ilhas Adjacentes), уміщені на с. 95 т. I відомої праці «Острови Заргу» (Ilhas de Zargo).

Єдина ділянка надзвичайно пересіченої місцевості Мадейри, яка справді заслуговує назви плато, — це Паул-да-Серра (Гірське болото, Paul da Serra; див. цю статтю). Утім, плато зазвичай називають також невеликі рівнини Санту-да-Серра (див. Лагоа) в однойменній парафії (freguesia), Ашада-ді-Сантана (Плато Сантани, Achada de Santana) у парафії Сантана та Ашадаш у парафії Ашадаш-да-Круш (Плато Хреста, Achadas da Cruz).

Головні миси, або виступи морського узбережжя цього острова, такі: мис Сан-Лоуренсу — найбільший із них, що має кілька другорядних мисів під назвами Фураду, Абра, Дедайш, Рошту тощо; мис Кеймада, мис Санта-Катарина, мис Гіндашті, мис Аталайя, мис Олівейра, мис Гаражау, мис Круш, мис Агуа, Понта-ду-Сол (Мис Сонця, Ponta do Sol), мис Гале, мис Жардин, мис Фажан-да-Овелья, мис Паргу, мис Триштан, мис Порту-ду-Моніш, Понта-Делгада (Тонкий мис, Ponta Delgada), мис Сан-Жоржі, мис Сантана, мис Кортаду та мис Ларану (див. кожну з цих статей).

Гірський і надзвичайно пересічений рельєф цього острова зумовлює утворення численних долин, деякі з яких мають значну глибину, але загалом досить невелику протяжність. Головні з них: долина Фуншала, особливо в місцевості, що має назву Валі-Формозу (Гарна долина, Vale Formoso); долина Машику (Machico), яка від пляжу однойменного містечка (vila) простягається між берегами місцевої річки; долина Жардин-да-Серра (Гірський сад, Jardim da Serra) на північній околиці парафії Ештрейту-ді-Камара-ді-Лобуш; долина Сан-Вісенті (святий Вікентій Сарагоський, São Vicente), розташована в басейні однойменної річки й така, що охоплює містечко та його околиці; долина Пенья-ді-Агія (Орлина скеля, Penha de Águia), яка огинає однойменну скелю (див. Пенья-ді-Агія); долина Валі-да-Метаді (Долина половини, Vale da Metade) поблизу Рибейру-Фріу; долина Рибейра-да-Жанела (Річка Вікна, Ribeira da Janela), між берегами однойменної річки. (Див. Валиш.) Із цією темою пов’язані статті «Фажанш» та «Обриви».