Чаклун із Півночі

Мануел Гонсалвіш (Manuel Gonçalves), який народився в парафії (freguesia) Арку-ді-Сан-Жоржі (Дуга святого Юрія, Arco de São Jorge) у тисяча вісімсот шістдесят із чимось році й був більш відомий під прізвиськом Чаклун із Півночі, — неписьменний селянин без жодної освіти. Приблизно у сорокарічному віці він почав виявляти надзвичайний хист до складання та імпровізації народних віршів і пісень, які невдовзі здобули велику славу серед сільського населення цього острова. Під звуки ражана (rajão, мадейрська п’ятиструнна гітара), монотонним наспівом Чаклун виконував свої вірші. Завдяки їхній оригінальності й мальовничості, а передусім інтересу, який викликала тема, їх жадібно слухали, і вони були однією з головних принад різних народних свят на Мадейрі. Від коротких віршів і невеликих речитативів він перейшов до розлогіших творів, чимало з яких надрукували окремими брошурами. Серед них можна назвати: «Святий Антоній» (Santo Antonio), «Прибуття Їхніх Величностей» (Chegada de Suas Magestades), «Дівчата-вишивальниці» (As Raparigas dos bordados), «Хлібороб» (O Lavrador), «Місто Фуншал» (A Cidade do Funchal), «Повені» (As Inundações), «Мій чорний півень» (O meu galo preto), «Давність мого батька» (A antiguidade de meu pae), «Життя Чаклуна з Півночі, написане ним самим» (A vida do Feiticeiro do Norte escrita por ele mesmo), «Мадейра» (A Madeira) тощо, тощо. Підбадьорений успіхом своїх творів, Мануел Гонсалвіш поїхав до Бразилії, де пробув деякий час. Серед надрукованих ним там брошур була одна під назвою «Педру Алваріш Кабрал» (Pedro Alvares Cabral).

Він помер у парафії Арку-ді-Сан-Жоржі у квітні 1927 року.