Маяк Сан-Лоуренсу

Як відомо, корабель, яким Жуан Гонсалвіш Зарку (João Gonçalves Zarco) командував під час відкриття Мадейри, мав назву «Сан-Лоуренсу» (São Lourenço). Уперше наблизившись до цього язика суходолу, мореплавець дав йому назву каравели, яка його сюди доставила. Кінець цього мису, а точніше невелику відокремлену скелю навпроти нього, завжди вважали найпридатнішим місцем для встановлення маяка, адже його світло охоплювало б значну частину північного й південного узбережжя острова, а також протоку, що відділяє Мадейру від Порту-Санту (Свята гавань, Porto Santo). Ця скеля — прилеглий до мису острівець, відділений від нього вузькою протокою, судноплавною лише для малотоннажних суден.

У 1867 році підготували остаточний проєкт і кошторис будівництва цього маяка. Спорудження відповідного будинку та прилеглих допоміжних приміщень розпочалося 1868 року й завершилося на початку 1870 року.

Це діоптричний, або лінзовий, маяк другого порядку, який випромінює біле світло зі спалахами через кожні 30 секунд; його видно з відстані 25 миль. Маяк виготовила французька фірма «Солтер» (Saulter), а встановлювати його приїхав інженер Шарль Трепарду (Charles Trepardoux). Разом із перевезенням і монтажем він коштував 8370 ескудо.

Ліхтар розташований на висоті 140 метрів над рівнем моря, на 32° і 41′ північної широти та 16° і 39′ західної довготи за Гринвіцькою обсерваторією.

Маяк почав діяти й уперше освітив ці місця 30 вересня 1870 року.

Так було задоволено велику суспільну потребу. Мореплавці постійно скаржилися, а за збитки, заподіяні багатьом суднам, навіть вимагали відшкодування. Поблизу зазнало аварії кілька кораблів; особливо слід згадати посадку на мілину судна «Форераннер» (Forerunner) у жовтні 1854 року.