Ільєу-ді-Байшу (острівець; Нижній острівець)

Цей острівець, відомий також як Ільєу-да-Кал (Вапняний острівець, Ilhéu da Cal), лежить біля острова Порту-Санту (Свята гавань, Ilha do Porto Santo), від якого його відділяє канал, або протока, що має назву Бокейран-ді-Байшу (Нижня ущелина, Boqueirão de Baixo). Він розташований біля південного краю острова, на західній межі просторої затоки, навпроти місцевості Кальєта (Бухточка, Calheta). Саме на цьому острівці протягом століть видобували й досі видобувають увесь вапняк, що слугує сировиною для виробництва вапна, використовуваного в мадейрському будівництві. Під час видобутку йдуть уздовж відповідної жили, прокладаючи довгі галереї з високими колонами або стовпами, покликаними запобігати обвалам. Розробку ведуть у різних місцях; кожен гурт робітників, зайнятих на окремій ділянці видобутку вапняку, називають раншу. Під час вивезення цього каменю на Мадейру з нього стягують податок у митниці Фуншала; він становить одну з найвагоміших статей доходу Муніципальної палати Порту-Санту (Câmara Municipal do Porto Santo). Острівець має порівняно значні розміри, і тут досі водиться багато кролів, попри постійне браконьєрське полювання на цих гризунів.

Ґрунти острівця зазнали підняття, що підтверджують залягання вапняку значно вище від рівня моря, а також морські мушлі, корали й камені, подібні до пляжних, які трапляються в цій формації. Скам’янілості належать до епохи верхнього міоцену. Як у вапняку, так і в прилеглих туфах було знайдено близько п’ятдесяти видів мохуваток, коралів, морських їжаків, двостулкових і черевоногих молюсків. Їх описав Карл Маєр (Carlos Mayer) у праці Гартунга (Hartung) про геологію архіпелагу. Вапнякову формацію вкривають надводні лави.

На узбережжі острівця є кілька печер, у яких можна побачити соляні сталактити. У Портінью (Маленька гавань, Portinho) є великі штучні виробки в туфах і цистерна, вода в якій через водопроникність скелі дуже солона.